Французький політолог Олів’є Ведрін: Санкції мали бути з 2014 року, ми втратили вісім років

Перше знайомство французького політолога та журналіста Олів’є Ведріна з Україною відбулося 30 років тому. Тоді ще студент не знав, що з цією пострадянською країною він пов’яже своє життя і буде поряд з українцями у найскладніші періоди їхньої незалежної держави.

Він розповів українській виданню RFI, яким побачив Майдан 2013-2014 років, як попереджав про початок повномасштабної війни і чи втомилися іноземці від війни в Україні.

Французький політолог та журналіст Олів’є Ведрін © Olivier Védrine / Facebook

— Як і коли Україна з’явилася у вашому житті? До якого міста ви приїхали і які були ваші враження від нього?

— Моя перша подорож Україною була в 1994 році. Уявляєте? Я був студентом. Приїхав в Україну з гуманітарним проєктом: за підтримки французького фонду та деяких ЗМІ передавав книжки студентам у Горлівці. До неї я добирався через Львів та Київ, де пробув декілька днів.

В університеті Горлівки був факультет французької мови, де я прочитав кілька лекцій. Тоді це були важкі 90-ті, тоді ще купони були, пам’ятаю, що тоді було багато криміналу. Це було жахливо. Пам’ятаю, як був у гостях в одній горлівській квартирі, де всі говорили про якогось мафіозі. Водночас українці були дуже-дуже приємні. З людьми, з якими познайомився 1994 року, і досі підтримую зв’язок. Але вони зараз — у Києві, переїхали туди у 2014 році.

— А Горлівка версії 1994-го була українським містом?

— Усі там були українцями. У 1994 році у не було проблем між західною та східною частинами країни, між північною та південною. Першочерговими були економічні проблеми. Я пам’ятаю, яка була зарплата в українських професорів, — 40 доларів. У них нічого не було.

— Коли ви повернулися в Україну вдруге?

— У мене був період, коли я перебував в Азербайджані, Грузії, Естонії, Литві, Росії. Але ввесь час був зосереджений на Україні, куди повернувся у 2012 році. І був дуже радий цьому, бо дуже сумував за країною. Тоді я приїхав, щоб відкрити бізнес-школу, але через корупцію це було дуже важко зробити. Тоді я вже був професором.

Згодом на посаді політичного радника з питань України в Анрі Малосса, президента Європейського економічного та соціального комітету Єврокомісії, багато виступав і розповідав українцям про Європейський Союз. Запрошували мене виступити і на сцені Майдану в Києві. Тоді ж організував поїздку Анрі Малосса на Майдан, а співачки Руслани — до Брюсселя.

— Яких людей ви тоді побачили на Майдані? Яке було враження від побаченого у вас, у європейця?

— Майдан — це особливий час, особливий період, який викликав дуже глибоке почуття. Ми були на Майдані, як на Запорізькій Січі. Це була як маленька республіка, де було багато ідей, багато обговорень, багато зустрічей, багато братерства. Це було справжнє відродження української душі.

— Після початку війни на Донбасі 2014 року та анексії Криму багато іноземців не розуміли, що відбувається в Україні. Але вже тоді у вас була активна проукраїнська позиція. На чому вона базувалася?

— Я підтримав Україну, бо вона обрала шлях до ЄС, до європейських західних цінностей, до демократії, до прав людини, до рівності. Я був зобов’язаний підтримувати те, що для мене дуже важливо.

І коли відбулася анексія Криму, для мене це точно не було несподіванкою, а початком війни. Шкода, але багато людей в Європі цього не розуміли. Тоді я припинив випускати російське видання Revue Défense Nationale (у Парижі при Військовій школі), де був головним редактором з 2010 до 2014 року, на знак протесту проти анексії Криму.

Олів’є Ведрін під час виступу на Майдані, грудень 2013 © Olivier Védrine / Facebook

Коли я був на Майдані, розумів, що Янукович — маріонетка, а ним керує Путін. І я тоді мріяв, щоб те, що почалося в Києві, продовжилося в Москві (процес зміни влади. — Ред.). Але цього не сталося: Путін і далі займався пропагандою. І Путін — це не тільки ворог України, він — ворог Європи.

Ви повинні зрозуміти: у Франції, у Західній Європі ми були дуже наївні, були дуже відкриті і думали, що Росія буде все більш демократичною. І те, що я побачив на Майдані, поклало край моєму наївному ставленню.

Тоді, у 2013 і 2014 роках я говорив своїм друзям у Європі — у Парижі, Брюсселі: «Будь ласка, зупиніть це зараз. Нам потрібні санкції, ми маємо допомогти Україні». Але справжні санкції почалися після 24 лютого 2022 року. І це прикро, бо санкції мали бути з 2014 року. Ми втратили вісім років.

— Чому тоді європейські уряди не спромоглися на рішучу відсіч російській агресії? Боялися?

— Так, вони боялися через енергетичну залежність від російських газу, нафти. Також вони вважали, що Путін забере Крим, Донбас і зупиниться. Лютневе повномасштабне вторгнення всіх здивувало. Ніхто цього не очікував. Усіх влаштовували Мінські угоди, які мали б заморозити конфлікт. Але це була погана угода. Свого часу я написав багато матеріалів для Tribune de Geneve про це.

А в одній статті у на початку лютого 2022 року говорив про ризики великої війни. 24 лютого 2022 року в день повномасштабного вторгнення я написав про потребу взяти Україну до ЄС.

Олів’є Ведрін під час Революції Гідності, грудень 2013 © Olivier Védrine / Facebook

— Якщо українці розуміють, чому їм потрібно в Євросоюз, то для чого це Євросоюзу?

— Це наш обов’язок — взяти Україну, тому що вона воює за нас, за Європу. Вони борються за наші цінності і за це гинуть. Але якщо обговорювати стратегічні завдання, то слід розуміти, що без України Росія не може бути імперією і тому не загрожуватиме Європі.

— Що вас зараз пов’язує з Україною?

— З 2012 до 2022 року я був в Україні. Після подій 2014-го мене запросили працювати на телебачення, я був активним у ЗМІ, допомагав боротися з російською пропагандою. У своїх телепрограмах англійською мовою я намагався розповісти іноземцям про Україну. Читав лекції у різних українських університетах.

Зараз мій зв’язок з Україною — це дружба. Я маю дуже багато друзів, частина з яких зараз на фронті, там же деякі мої студенти. Хтось із них — уже офіцери з нагородами. Я ними дуже пишаюся.

Моя медійна робота зараз — я виступаю на французькому телебаченні, розповідаю у США, Канаді, Великій Британії, Франції та інших країнах ЄС про Україну, про путінську пропаганду.

— У вас великий досвід роботи в університетах в усьому світі. Але особливе місце серед них посідає Національний політехнічний університет Дніпра, де торік ви здобули академічний ступінь професора. Чому?

Це символічно для мене, бо мій обов’язок —і далі бути разом із українцями, допомагати Україні. Я був в Україні в листопаді. Зараз через Zoom читаю лекції з міжнародних відносин, ЗМІ та журналістики.

Українські студенти дуже мотивовані, щирі і ставлять багато запитань.

— За майже два роки повномасштабної війни українці пережили різні емоції та стани: від великої надії на перемогу і до розчарування через результати контрнаступу та допомогу партнерів, якої виявилося недостатньо. Який, на вашу думку, стан українців зараз?

— Коли я був в Україні у листопаді 2023 року, зустрічався з друзями і побачив, що вони дуже втомилися, але не хочуть капітулювати. Вони хочуть і далі боротися. Я зрозумів, що українці ніколи-ніколи не здадуться.

Щодо допомоги західних країн. За повідомленнями ЗМІ, Франція та інші країни мають збільшити підтримку 2024 року. Але я розчарований тим, що цього не робили раніше. Та і зараз це роблять дуже повільно. Якби ми 2022 року на початку повномасштабної війни віддали всю зброю, яку дали пізніше, то, думаю, війна б уже закінчилася.

Олів’є Ведрін став професором Національного політехнічного університету Дніпра в 2023 році © Olivier Védrine / Facebook

І хоч кажуть, що контрнаступ не був успішним, та все ж українці мають успіхи і на півночі країни, і в Чорному морі. Є певний успіх у боротьбі в повітрі, адже є знищення російських літаків. Так, контрнаступ не був успішним, але ніхто ні в Європі, ні в США не робив би контрнаступу без бойової авіації. А українці це зробили. Чи можете ви це уявити? Так, вони це зробили! А Заходу слід підсилити Україну, яка повинна мати артилерію, танки, авіацію, якісну підготовку військових.

Цілі на 2024 рік для України та партнерів — озброїтися, навчити солдатів, стабілізувати фронт та підготуватися до нового наступу.

— Чому європейські лідери змінили свою позицію?

Вони нарешті зрозуміли, що якщо Україна програє, то Путін продовжить воювати, наприклад у Польщі, у країнах Балтії. Європейські лідери усвідомили, що втратили час, бо плани в російського президента — мати такий самий вплив на Східну Європу, як колись мав Радянський Союз. А це значить, що і Польща, і країни Балтії не повинні бути в НАТО.

— Як сьогодні іноземці ставляться до українців та України після двох років повномасштабної війни? Можливо, Європа втомилася чи по-новому відкрила для себе Україну?

Я спілкуюся і співпрацюю з багатьма гуманітарними місіями не тільки у Франції, а й у ЄС, США, Канаді, Великій Британії. Робота там кипить заради підтримки українських біженців та України. Вони й надалі працюють, працюють і працюють. Але, так, бачу, що втомилися, адже є проблеми зі збором пожертвувань. Якщо порівняти з 2022 роком, зараз ці процеси відбуваються довше. Та це нормально, адже повномасштабна війна триває вже два роки.

Але ці неурядові громадські організації дуже мотивовані. І в США, і в Канаді, і в ЄС, і в Об’єднаному Королівстві їм допомагають багато українців. Вони працюють разом із європейцями, американцями, канадцями. Ця війна ще є символом солідарності, це новий досвід для світу, який дуже важливий для перемоги. Адже об’єднуються люди, які вірять у свободу, права людини. А Україна зараз перебуває в центрі війни між демократією та авторитарними режимами.

—

Оксана Козлова, оприлюднено у виданні RFI