Пам’яті Алена Безансона
Ален Безансон відійшов у вічність 8 липня у віці 91 року. Ті, хто відвідували його протягом десятиліть , які звикли приходити до нього, щоб піддавати випробуванню в розмові з ним виникаючу мисль, поділитися прочитаним, нарікати на чергове безумство висвітлене в новинах, відчують жорстоку порожнечу, яку залишили ця смерть, занімілий телефон і тисячі обірваних розмов. Водночас вони вимірюють те, чим вони завдячують Аленові Безансону. У наш час інтелектуального конформізму та настирливого боягузтва, він постійно демонстрував приклад сміливої думки та пристрасті до мислення, які не підпали під вплив віку.
Однак, за його власними словами, цей син лікаря почав не найкраще. "В 1956, коли мені було 24 роки, я був, на жаль, як і багато інших, студентом-комуністом". Член КП з 1951 р. рішуче продавав газету "Юманіте" на ринках, натомість він відрікся марксистсько-ленінської доктрини 1956 року після доповіді Хрущова, яка розкрила злочини сталінізму. "За одну ніч, я став ліберальним консерватором, яким не припинив бути відтоді. Коли я познайомився з Реймондом Ароном в 1968 році, мені видалося зовсім природним прийняти його за метра". У 1961-62, у віці 28 років, провів рік в СРСР, де пережив шок, відстрочені наслідки якого будуть відчутні роками. Ален Безансон намагатиметься зрозуміти, як він міг бути комуністом, як багато інших змогли поставити себе на службу цьому руйнівному режиму. Він дивуватиметься, чому Росія впала в руки невеликої групи фанатичних більшовиків, які змогли нав’язати свій терор всьому народові протягом десятиліть.
У Франції він не знайшов поживи для роздумів, оскільки тоді в історичній науці панував соціально-економічний підхід. «Я повернувся до Парижа в атмосфері загального невігластва; тоді Провидіння поставило на моєму шляху Марка Раефа, професора Колумбійського університету, Нью-Йорк. Цей чоловік, надзвичайно добрий і мудрий, зрозумів моє розчарування і запропонував мені стипендію ім. Форда у Колумбійському університеті. Це було в 1963 році. Середовище американських університетів, після Росії, видалося мені казкою...» Саме тоді Ален Безансон підходить до аналізу теорії тоталітаризму, який відрізняє ленінський деспотизм від звичайної диктатури, висвітлюючи його особливі характеристики: єдина партія, ідеологія, терор, встановлення тотального контролю над суспільством.
Увагу Алена Безансона привертає перш за все ідеологія. В книзі "Iнтелектуальнi витоки ленінізму", оприлюдненої 1977 р., він пропонує політичний аналіз, що дозволяє розрізнити ленінізм від усіх інших утворень тиранії, які були відомі в історичному досвіді Він розглядає марксизм-ленінізм як сучасний гнозис. Гностик вважає, що «як тільки хтось пізнає таємні принципи того, як влаштований світ, він може обійтися без Бога, щоб застосувати їх і спастися самому». Він уявляє, що володіє доктриною, яка все пояснює. «Християнин знає, що він вірить, а Ленін вірить, що знає». Тоталітарна ідеологія претендує на науковість. Це створює сюрреалістичність, якої люди змушені дотримуватися шляхом терору. Брехня є складовою частиною тоталітарного режиму. У 1960-х роках панує тоталітарна парадигма, яку критикували ліві ревізіоністські радянологи, які применшували злочини комунізму та намагалися стерти його особливості, пояснюючи, що Сталін був великим модернізатором, вимушений відсталістю Росії застосовувати дещо жорстких методів.
Ці радянологи особливо піддають критиці значення, яке «тоталітаристи» відводили ідеології. Сьогодні питання вирішилося відкриттям архівів, що остаточно довело правоту цих останніх.
Сьогодні ми забуваємо, якою мірою холодна війна позначала інтелектуальний дебат у Франція в 1960-1985 рр. Протягом багатьох років видавалось, що комунізм продовжує свій тріумфальний марш у світі, доміно падають одні за одними в Азії та Африці. Разом з дисидентами Сходу, Ален Безансон фехтує на всіх фронтах. В «Анатомії привида» /Anatomie d’un spectre/, він намагається показати як переможна радянська статистика складалася з брехні, і засуджує «поширене помилкове переконання, що комунізм ставить перед собою економічні цілі, подібні до тих, що переважають в ринкових економіках: зростання, модернізація, збагачення».
В «Інтелектуальних витоках ленінізму» /Les Origines intellectuelles du léninisme/, в «Фальсифікація добра» /La Falsification du bien/, у «Святій Русі», Ален Безансон виявляє те, що він називає «релігійною матрицею» російської історії: прославляння нібито «богоносного» народу, чиї покірність і аномія є показником того, що pосійське християнство перевершує вироджене християнство Заходу, якому потрібні закони, щоб завадити людині чинити зло (тоді як у Росії причастя в любові Христа є ніби спонтанним). Російська імперія «розширилася надзвичайно, але в манері церкви. Росія не завойовує, вона об’єднує. Вона діє з "любові"... Росія прагне навернути до самої себе».
Інше питання перетинає та лежить в основі роботи Алена Безансона. Чому католицька Церква не ефективніше чинила опір ідеологічній спокусі? Чому вона тільки м’яко засуджувала комунізм, за кількома винятками? Чому вона так мало чинить опір просуванню Ісламу? Це тому, що devotio moderna надала перевагу сентиментові, коли тільки відбулося відвернення від Св. Томи. В нього «віра, звільнивши інтелект, допомогла бачити і глибше проникати в сферу звичної раціональності, не знищуючи її.» Після «бажання пізнати Бога через інтелект», християнська думка прагне «задовольнитися відчуттям Бога через любов ». «Релігія серця» перетворюється «в екзальтацію емоцій» і остаточно в такий гуманітаризм, що нищить її імунітет до ідеології.
Раніше за всіх, Ален Безансон відчув, що наша епоха, якa повторно занурилася в трагедію історії, не може нам дозволити продовжувати бути дурними. Більш ніж будь коли його заклик до мужності, до сміливості думати та мужності діяти, – є актуальним.
Франсуаза Том
Le Monde, 11/07/2023
Переклала з французької Марія Маланчук за редакцією Костянтина Сігова