"Медики – приваблива ціль для ворога". Як екіпаж медевакуації 68 ОЕБр рятує життя під Покровським.

Допомога надається з шаленою швидкістю медеваку, іноді буквально тримаючись за поручні, щоб встояти на ногах. А за кожним автомобілем евакуації стежить ворог, для них медики – ласий шматок, розповіли РБК-Україна члени екіпажу медичної евакуації 68 ОЕБр під Покровськом.

Екіпаж "Двоє з Дурдома"

Олександр і Стас – медики екіпажу евакуації 68 ОЕБр познайомилися задовго до служби у ЗСУ. Обидва з Хмельниччини, у обох – медична освіта. Коли-то їх професійні шляхи на деякий час перетнулися в психлікарні. Коли почалася повномасштабна війна, чоловіків призвали в один батальйон. Тепер разом евакуюють поранених на одному з найскладніших напрямків фронту.

– Коли побачилися, то все було як у відомому мемі: "Ти тут? І я тут! Ми двоє тут", – згадує медик Олександр.

Відео: Як медики евакуаційного екіпажу 68 ЕЕБр рятують життя захисників (youtube.com/РБК-Україна)

Сослуживці іноді працюють в різних екіпажах, але на важкі поранення намагаються виїжджати разом для більш ефективної роботи. Адже вони краще розуміють один одного і впевнені, що так точно врятують бійця. Поки один ставить катетер, інший тримає руку і підключає крапельницю.

– Якщо ми працюємо з важко пораненими удвох, мені навіть не потрібно щось говорити. Мовчки поглянули один на одного і зрозуміли. Якось у бійця був низький пульс, і ми думали – використовувати адреналін чи ні. Але подумали, поглядом обговорили секунду і вирішили, що набряку мозку нам не потрібно, – додає Олександр.

Медикам під Покровськом доводиться постійно працювати з пораненими різного ступеня тяжкості. Це можуть бути поранення кінцівок, голови, черевної порожнини. Особливо важкими є останні.

– Було таке, що весь "внутрішній світ" пораненого став його зовнішнім світом. І той період, поки ми його везли, я був як тримач його "внутрішнього світу". Ми використовували абдомінальний бандаж і поливали звичайною водичкою, – згадує Олександр.

Фото: Медики познайомилися задовго до служби в Збройних Силах і тепер часто працюють разом

При необхідності медики проводять штучну вентиляцію легень і реанімацію. Їхнє головне завдання – зробити все можливе, щоб довезти пораненого живим до стабілізаційного пункту. Це не так вже й легко, враховуючи розбиті дороги Донбасу і постійні обстріли, якими росіяни накривають навіть медиків. За Женевськими конвенціями обстрілювати медичні автомобілі та сам екіпаж заборонено, але росіянам байдуже на всі закони і правила ведення війни.

Поки ми їдемо до точки евакуації, на фоні видніються ще димлячі стовпи і поля. Хлопці розповідають, що це наслідки вибухів КАБ. Наш медичний автомобіль трясеться від ям на асфальті.

Від справності "залізної карети" залежить життя людей, однак, на жаль, вони постійно ламаються і потребують ремонту. Погодні умови також значно впливають на стан доріг. Особливо під час сильного дощу важко їхати, а часу завжди мало, потрібно швидко дістатися до місця, щоб врятувати життя.

– За скільки часу у нас ще не було такого, щоб ми не довезли. Ми довозимо всіх у будь-якому стані, але живими, – зізнається лікар Станіслав.

– Ви чарівний медевак? – питаю у хлопців.

– Ні. Просто "Двоє з Дурдома". Тому інших варіантів немає, – жартуючи, відповідають вони.

Фото: Від справності "залізної карети" залежить життя людей. Однак часто автомобілі виходять з ладу і потребують ремонту

Окрім надання першої медичної допомоги, потрібно постійно підтримувати контакт з пораненими і психологічно полегшувати їх стан. Медики розповідають, що хлопці після поранення бувають у коматозному стані і переживають за своє здоров'я. Їх потрібно постійно відволікати.

– Чесно кажучи, чорний гумор дуже сильно допомагає. Був один хлопець, який підірвався на міні. І він потрапив у такому стані, що слабо спілкувався, сплутане свідомість було. А коли довозили його до стабілізаційного пункту, він вже говорив, щоб ми його не смішили, тому що він не може сміятися, – згадує медик Олександр.

Українським медикам доводиться надавати допомогу також і потрапляючим у полон росіянам. На відміну від окупантів, які катують наших військових, до росіян тут ставляться за законами гуманності. Завжди надають медичну допомогу, не б’ють і нормально спілкуються. І все ж хлопці відзначають, що помічають їх відмінність.

– Одного разу привезли росіянина. І я став надавати йому першу медичну допомогу, у нього було поранення в руку. Це така смердюча кров, я такої крові ще ніколи не бачив. Я працював з наркоманами, такої смердючої крові ще ніколи не чув, – згадує Станіслав.

Фото: Головне завдання медиків – зробити все можливе, щоб довезти пораненого живим до стабілізаційного пункту

Точка "Кабан"

Разом з екіпажем медеваку їдемо маршрутом евакуації, який щодня доводиться долати, і доїжджаємо до точки "Кабан". Саме сюди з позицій привозять поранених бійців. Місце досить жахливе. На землі лежать дитячі малюнки воїнам, які ті брали з собою на бойові завдання. Навколо багато шматків одягу в плямах крові, берці військових, шлемофони з броньованої техніки та чорні мішки, в яких переносили загиблих.

– Ми все знімаємо, залишаємо тут, приїжджають їхні командири і вже забирають. Буває, що привозять кілька хлопців з різних підрозділів, і командири приходять дивитися, де їхня зброя, – розповідає Станіслав.

При пораненнях медикам