Реінтеграція ветеранів: чому Україні слід впровадити новий підхід до підтримки військових.

Україна, переживши десять років війни, зіштовхнулася з однією з найважливіших соціальних проблем – реінтеграцією військових у мирне життя. Незважаючи на тривалість конфлікту, система реабілітації та підтримки ветеранів залишається недосконалою. Повернення з фронту супроводжується фізичними та емоційними викликами, з якими більшість ветеранів вимушені боротися самостійно.

Шлях від шахти до передової

До 2022 року Руслан працював шахтарем. З початком повномасштабного вторгнення він вирішив приєднатися до Збройних сил України, оскільки переконаний, що саме зараз час захищати країну. Службу чоловік описує скупо, посилаючись на те, що його сім’я досі перебуває на окупованій території, і надмірна публічність може поставити їх під загрозу.

Руслан отримав поранення, через яке зараз проходить реабілітацію. Однак він не звертався до психологів, пояснюючи це тим, що найбільшу підтримку знаходить у спілкуванні з друзями. "Найголовніше – не замикатися в собі", – каже він. Руслан вважає, що суспільство повинно активніше залучати військових до соціальних заходів, допомагати їм з лікуванням і працевлаштуванням.

Він переконаний, що стабільна зайнятість допомагає людині знайти новий сенс і стабілізувати емоційний стан. "Коли людині кожен день є чим зайнятися, емоційний фон трохи стабілізується", – додає Руслан.

Адаптація через біль і відвертість

22-річний військовий з позивним "Люцик" пережив важкі бої за Бахмут і Часів Яр. Він говорить про війну як про випробування, яке залишає глибокий слід не лише на тілі, але й у свідомості. Люцик згадує постійні артилерійські обстріли, контузії та опіки, які стали невід’ємною частиною його служби.

Військовий розповідає, що після повернення додому почав помічати за собою емоційну нестабільність, яку раніше не відчував. За його словами, радість від повернення до рідних поступово змінюється усвідомленням пережитого, і це прийняття стає надзвичайно складним моментом для кожного.

Фото: Ветерани після повернення з війни стикаються, зокрема, з психологічними проблемами (freepik.com)

"Спочатку ти щасливий, що нарешті з близькими. Але після розслаблення сідаєш зі своєю групою, смієшся, згадуючи моменти, а потім настає стадія прийняття: ти усвідомлюєш, де був і що робив", – пояснює він. Люцик зазначає, що побратими залишаються тими, з ким можна бути відвертим і розповісти про власний біль.

Водночас із сім’єю він намагається не ділитися всім, щоб зберегти образ сильного і впевненого чоловіка. "Хлопці-побратими розуміють, тому що самі це переживають. Але звільнити свою біль і досвід – це, напевно, найскладніше для військового", - зазначає Люцик.

"Ветерани та ветераночки – це неоднорідна група, і їхні потреби можуть суттєво відрізнятися"

Критика системи реабілітації в Україні все частіше звучить від ветеранів. "Люцик" згадує, як після обстрілу їх підрозділ відправили на стабілізаційний пункт, де медики знехтували їхнім станом.

"Коли ми потрапили на стабілізаційний пункт і в медроту нам сказали, що голова болить через спеку, а решта - дрібниці. Виник конфлікт. Було прикро, тому що в їхніх очах ми виглядали як люди, які просто ухиляються", – згадує боєць.

На його думку, подібні ситуації свідчать про низький рівень підготовки персоналу та байдужість до проблем військових. Ветеран переконаний, що значна частина медиків і психологів не має ані достатньої кваліфікації, ані мотивації виконувати свою роботу належним чином.

Водночас експерти звертають увагу на те, що ветерани та ветераночки – це неоднорідна група, і їхні потреби можуть суттєво відрізнятися. За словами керівниці відділу досліджень та аналітики Cedos Аліни Хелашвілі, універсальні програми підтримки навряд чи будуть ефективними.

"Соціальні послуги повинні бути чутливими до потреб кожної людини. Вони повинні допомагати повернутися до гідного рівня життя, відновити здатність самостійно забезпечувати власні потреби або компенсувати втрату такої можливості. Але важливо, щоб ці послуги не нав’язувалися і не надавалися автоматично лише через статус ветерана чи ветераночки, адже це може стигматизувати людину", – зазначає Хелашвілі.

Ключовою проблемою залишається низька обізнаність ветеранів про можливості отримання соціальних послуг. Як свідчать дані досліджень, багато хто не знає, що саме передбачають такі послуги, в яких випадках і як можна ними скористатися.

Фото: Остається актуальною проблема підготовки кадрів, які могли б надати ветеранам комплексну допомогу (Getty Images)

Разом з тим, проблеми виникають і на рівні місцевих громад. За словами експерта, готовність громад надавати соціальні послуги безпосередньо залежить від розвитку місцевої інфраструктури соціального захисту. Серед основних викликів – нестача фінансування, кваліфікованих спеціалістів, приміщень і навіть транспортних засобів.

Незважаючи на ці виклики, у багатьох громадах реалізують проекти підтримки ветеранів, зокрема ті, які спрямовані на їхню реінтеграцію в цивільне життя. "Це можуть бути програми відпочинку разом із сім’єю, психологічні консультації або створення просторів для спільного дозвілля", – говорить Хелашвілі.

Психотерапевт і засновник волонтерського проекту "Як ти, брате?" Антон Семенов додає, що залучення ветеранів до активного життя є ключовим фактором їхньої адаптації.

"Робота дає людині відчуття приналежності, сенс і зайнятість. Найгірше, що може статися з військовим після повернення додому, – це надмірна кількість вільного часу", – підкреслює він.

Куди може піти ветеран після повернення з війни

В Міністерстві ветеранів в коментарі для РБК-Україна зазначають, що однією з ключових ініціатив є трирівнева система психологічної допомоги. Вона включає базову підтримку на рівні громад, індивідуальні консультації зі спеціалістами та комплексне лікування у спеціалізованих установах.