Південний форпост. Як живуть та про що мріють жителі Херсона через два роки після звільнення міста.

Два роки тому, 11 листопада 2022 року, ЗСУ визволили від окупантів Херсон та частину правобережжя. З того часу місто живе під постійними обстрілами. РБК-Україна розповідає історії трьох херсонських волонтерів, які самі пережили окупацію, зберегли силу духу та продовжують допомагати рідному місту.

Ще влітку 2022 року ЗСУ активно завдавали ударів по Антоновському мосту: російська ППО не могла перехопити всі удари. В листопаді почали поширюватися обережні "намёки" на можливе визволення міста.

Одного часу російське командування намагалося демонструвати "контроль" над Херсоном, одночасно поширюючи новини про підготовку до евакуації цивільних. З окупантами на лівий берег перебралось чимало колаборантів, частина людей була вивезена примусово. За день до визволення міста при відступі з правого берега Дніпра окупанти підірвали Антоновський міст, зруйнувавши кілька його пролітів.

11 листопада містяни з прапорами вже поспішали привітати і особисто обійняти хлопців з ЗСУ. Раділи херсонці, і разом з ними – вся країна. Ці події надовго залишаться в серцях українців і увійдуть в історію як один з ключових етапів російсько-української війни. Сьогодні Херсон щоденно стикається з безліччю викликів: від обстрілів до перебоїв зі світлом і водою.

Євген Гілін: "Побачив військових і подумав: для багатьох з них це, можливо, останній ранок"

Голова херсонської громадської організації "Місто Сили" Євген Гілін – активний громадський діяч, батько чотирьох дітей. Допомагав місту і під час окупації, і весь час після визволення. 24 лютого різко поділило життя у мирному Херсоні на "до" і "після", згадує він.

В той день над головами людей літали гелікоптери, були новини про висадку десанту (о 11:30 російський десант висадився з гелікоптерів біля Антоновського мосту і швидко взяв його під контроль – ред.), вибухи лунали все частіше. Мирне життя Херсона швидко перетворилось на військове – перші жертви серед цивільних, зруйновані мости та вогонь вздовж узбережжя стали свідченням того, що місто вже не буде таким, як раніше.

Залишитись чи поїхати? На ранок наступного дня Євген приймає важке рішення вивезти сім'ю.

3Фото: Голова херсонської громадської організації "Місто Сили" Євген Гілін

"Траса була порожня. Коли я побачив наших військових, спокійно стоячих біля бронетехніки, то подумав: якщо так буде продовжуватись, багато з них, можливо, не доживуть до наступного ранку", – згадує він ті хвилини.

Після евакуації сім'ї Євген переключився на волонтерську діяльність: залучення якомога більшої допомоги та уваги світу до Херсона та області стало основною метою його і команди.

В перші дні окупації люди сиділи по домівках, не розуміючи ситуацію, короткими перебіжками заносили сусідам продукти. З часом всі зрозуміли, що, особливо після трагедії в Бучі, окупанти хотіли показати, що нібито ставляться до херсонців лояльно.

"В Херсоні вони хотіли показати, що прийшла "хороша" влада, що нарешті все буде класно, що Херсон тепер під патронатом "великої Російської Федерації". Хотіли викликати бажання співпраці. Але добре, що херсонці не скорились цій стратегії і почали виходити на мітинги, на пікети – протестувати проти російської окупації", – говорить волонтер.

Багато, звісно, хотіли поїхати. Першими випробовували маршрути справжні відчайдухи.

Кращий друг Євгена, Антон Кушнін, загиблий 16 травня 2022 року, на початку окупації міста просто сідав у машину, їхав в Антоновку, Ошенки. Він перший з області, кому взагалі вдалося виїхати в Миколаїв. Фактично на собі він тестував ці нові дороги, передавав у штаб важливу інформацію про умови та правила проїзду, а далі всі вирішували, як евакуювати цивільних і завозити в окуповану область допомогу.

В пошуках можливостей, як вивезти людей, волонтери часто розчаровувались.

4Фото: Команда громадської організації "Місто Сили"

Нарешті знайшли чудових перевізників, які вивозили людей своїми автобусами. Їм пропонували гроші, але деякі відмовлялись, деякі погоджувались на покриття прямих витрат і зарплат водіям. І везли людей, ризикуючи всім.

"Це була двостороння кампанія: вивозячи людей, назад автобуси їхали наповнені гуманітаркою. З великою вдячністю я згадую тих перевізників, яких ми залучили до цієї роботи: Віталій Прокопов, Артем Присяжний, Олександр Демчук, Олексій Грибко, Олег Каминський, Костянтин Близниченко, Євген Штопель та багато інших", – підкреслює співрозмовник.

"Якщо ви не курите, то в Херсоні високий ризик почати"

Сьогодні, два роки після визволення, Херсон щоденно стикається з десятками викликів – місто стало справжнім південним форпостом України, підкреслює Євген Гілін.

"Зараз тут переплетено все: мирне життя і бойові дії. Містяни, лікарі, військові, комунальники, ООН, самотні волонтери – всі ці люди разом утримують місто. Приїхавши сюди, можна побачити двірників у бронежилетах, які підмітають вулиці, незважаючи на обстріли. Можна побачити водіїв маршруток у касках. Вони виконують роботу, ризикуючи життям", – описує він ситуацію в місті.

Станом на 1 листопада в Херсонській територіальній громаді проживає 158 тисяч осіб. Деякі населені пункти залишились без людей. У Вереміївці, Петровці всього кілька жителів, а в Майському і Миколаївці немає нікого взагалі. В деяких селах проживає всього по 5-15 жителів, і для них щоденні обстріли – це просто надзвичайне психологічне тиск. Страждає від обстрілів і сам Херсон.

Зараз волонтери думають, де взяти броньовані карети швидкої