Щурів перетворили на «дегустаторів вина».

Попередні дослідження показали, що декоративні щури (Rattus norvegicus domestica) швидко і з високою точністю навчаються розрізняти запахові стимули. Враховуючи це, їх обрали для нового експерименту. Фахівці з Італії, Великобританії та Австрії припустили, що щури не лише навчаться розрізняти вина двох сортів, але й зможуть перенести цю вміння на нові зразки тих же двох видів під час контрольних тестів.

До дослідження залучили 12 самців щурів, яких раніше навчали розпізнавати запахи вибухових речовин. Перед новою серією експериментів науковці освіжили їхні навички за допомогою простіших запахів — полуниці та карамелі. Потім завдання ускладнили, ознайомивши щурів з ароматами двох видів білих вин — з винограду сортів рислінг і совіньйон-блан різних виробників і країн походження. В кінці дослідники оцінили, наскільки добре гризуни освоїли роль «соматера».

Для тренування щурів і подальших випробувань використовували вісім високотехнологічних експериментальних установок з комп'ютеризованим управлінням. Кожна з них складалася з системи доставки запахів-стимулів, схожої на карусель, з вісьмома відсіками і прилеглим боком, де перебувала тварина. Передбачені в камері датчики, світлові індикатори та висувні важелі сигналізували підопічним про необхідні дії.

На кожному з етапів дослідники використовували по два види запахових стимулів: чотири винагороджуваних (S+) і чотири не винагороджуваних (S-). Їх наносили на фільтрувальний папір, клали в паперові стаканчики з кришкою і невеликим отвором для пропускання запаху та в випадковому порядку ставили на карусель.

Переміщаючись по колу, вісім зразків по черзі опинялися перед отвором у боксі, куди гризуни вставляли мордочку. При подачі нового запахового стимулу вмикався світловий індикатор, а коли датчик фіксував появу у отворі носа щура, з протилежного боку на п’ять секунд висувався важіль. Якщо запах був винагороджуваним (S+), у відповідь на натискання щуру видавали цукрову гранулу, важіль ховався, і завдання продовжувалися. Відсутність правильної реакції (натискання на важіль після стимулу S+) зараховувалася як промах.

Коли стимул був з групи S- (не винагороджуваний), натискання призводило до паузи без видачі ласощів. З тексту роботи випливає, що на етапі з винами відсутність натискання додатково подовжувала паузу. Після паузи, під час якої над прибраним важелем горіла підсвітка, подача стимулів відновлювалася.

Під час навчання та в тестах піддослідних ділили на дві групи. Половині призначали один вид запаху в якості винагороджуваного, а іншим — другий. До етапу з винами щурів допускали лише тоді, коли рівень успіху, тобто натискань у відповідь на стимул S+, перевищував 80%. Один з щурів вибув з випробувань на початковій стадії.

Після багаторазових сесій дев'ять щурів досягли більше ніж 80% успіху з зразками совіньйон-блан і рислінг. Їм провели фінальний тест, в якому використовували не лише вже знайомі вина, але й шість нових тих же двох видів (по три S+ і три S- на кожен).

На цьому етапі вісім щурів з дев'яти впізнали серед нових вин той сорт, за який вони раніше отримували цукор, що підтверджувалося більш частим натисканням важеля. Шестеро піддослідних відрізняли «свій» тип вин найбільш впевнено. Проте, точність на нових зразках була все ж нижчою, ніж на знайомих: в середньому 65% проти 94%. При цьому окремі піддослідні справлялися з завданням краще, а деякі — гірше за інших щурів.

Статтю про незвичайний експеримент опублікував журнал Animal Cognition.