Знайдено революційний метод лікування діабету за допомогою вирощених судин.

Острівці підшлункової залози (острівці Лангерганса) — це єдиний тип тканин людини, який виробляє інсулін у відповідь на підвищення рівня глюкози та відіграє ключову роль у профілактиці та лікуванні всіх типів діабету. При діабеті першого типу, яким страждають мільйони людей у всьому світі, клітини острівців підшлункової залози руйнуються імунною системою.

Існує метод трансплантації таких тканин у вени печінки, але він має обмеження: низьку виживаність клітин та необхідність тривалого прийому імунодепресантів. При цьому острівці можуть розповсюджуватися по тканинах без будь-якого контролю, а головне — зазвичай така процедура стає неефективною протягом кількох років. Наука шукає способи імплантувати такі клітини в більш контрольовані місця (щоб забезпечити довічний термін пересаджених тканин), наприклад, під шкіру, але поки що зробити це ефективно не вдалося.

Дослідники з Медичного центру Вейл Корнеллського університету (США) знайшли спосіб уникнути цих проблем за допомогою трансплантації під шкіру острівців Лангерганса разом із «перепрограмованими» судинними ендотеліальними клітинами (R-VEC). Ці клітини створюють мережу судин, забезпечуючи острівці киснем і поживними речовинами. Так вчені змогли значно підвищити виживаність клітин.

Експеримент проводили на мишах, а його результати опубліковані в журналі Science Advances. Вчені трансплантували під шкіру гризунів з ослабленим імунітетом людські острівці Лангерганса і з'ясували, що ті швидко з'єднуються з кровоносною системою господаря, забезпечуючи негайне живлення та кисень, тим самим підвищуючи виживаність і функціональність уразливих острівців.

Вся справа в тому, що в якості допоміжних клітин вчені взяли R-VEC, отримані з пупкової вени людини. Такі клітини відносно стійкі до трансплантації, на відміну від крихких ендотеліальних клітин острівців. Крім того, вони сконструйовані таким чином, щоб легко адаптуватися до будь-якого типу тканини, яка їх оточує. Вчені помітили, що R-VEC підтримували життєздатність острівців завдяки густій мережі новоутворених судин.

У 14 з 20 мишей з діабетом, яких піддали подібній процедурі, повністю відновилися здорові маса тіла та нормальний рівень глюкози в крові. Це спостерігалося навіть через 20 тижнів — період, який для мишачої моделі діабету вказує на те, що острівці прижилися на постійний термін. Гризунам, яким пересадили острівці Лангерганса без R-VEC, пощастило менше: їхній рівень глюкози був вищим і залишався таким тривалий час.

До випробування методу на людях поки далеко, але вчені сподіваються, що їхній метод у майбутньому виявиться проривом для лікування діабету першого типу.