Планетологи з'ясували, чому на холодному Марсі існували ріки та озера.

Те, що на Марсі колись були моря, ріки та озера, стало зрозуміло при детальному розгляді поверхні планети: наприклад, з кратером Єзеро з'єднані звивисті довгі колишні річкові русла. Тому туди й відправили марсохід Perseverance.

Взагалі, для посадки апаратів на Марсі обирають місцевості, які відносяться до найщасливішого періоду історії планети — нойського. Його назвали так на честь Землі Ноя, покритої кратерами нагір'я в південному півкулі. Воно збереглося до наших днів таким, яким стало саме в ті далекі часи — приблизно чотири мільярди років тому.

Тоді на Червоній планеті була настільки щільна атмосфера, що, як вважають вчені, навіть йшли дощі. Але приблизно 3,6 мільярда років ця ера благоденства закінчилася, і Марс почав поступово перетворюватися на такий, яким ми спостерігаємо його сьогодні. Дослідники підозрюють, що приблизно в той час зменшився нахил осі обертання Марса, а від нього сильно залежить клімат: при великому нахилі прогріваються полюси, планета стає більш теплою і вологою, при маленькому — навпаки, сухою і холодною.

Так чи інакше, на межі між нойським і наступним, гесперійським, періодом велика частина марсіанської води замерзла і стала південною полярною шапкою, розповів провідний дослідник Планетологічного інституту в США Пітер Бюлер у недавній статті для Journal of Geophysical Research: Planets. За його словами, одночасно з атмосфери почав уходити вуглекислий газ.

Посеред усього цього простежується цікавий парадокс: дуже багато річкових долин утворилися саме тоді. Щоб це пояснити, вчені намагалися «винайти» якесь раптове глобальне потепління. Тепер з'явився шанс вирішити проблему без жодних несподіваних подій: планетолог припустив, що марсіанську воду якийсь час «захищав» замерзлий вуглекислий газ.

За розрахунками вченого, цей «сухий лід» накрив полярну шапку шаром завтовшки понад 600 метрів і фактично «укутував», немов мороз снігом: перекрив вихід тепла з надр планети і до того ж тиснув своїм вагою. Моделювання цього процесу показало, що в результаті приблизно половина марсіанського льоду під важким покривом відтанула і утворила великі приховані резервуари.

Потім місцями ці підлідні води почали просочуватися на поверхню, потроху пробиваючи собі дорогу, по шляху покриваючись льодом і тим не менш утворюючи ріки протяжністю близько тисячі кілометрів. А коли вони досягли Рівнини Агрир (гігантська вм'ятина від падіння астероїда), в ній з'явилося озеро розміром зі Середземне море.