В сусідніх галактиках виявлено сотні зірок-супергігантів.

Сверхгіганти — найменш тривалі зірки: вони «спалюють» усе своє термоядерне паливо за лічені десятки мільйонів років, що в космічних масштабах є життям метелика-одноденки. Тому їх небагато. Усі попередні покоління таких зірок швидко «перегорали» і вибухали надновими, тобто різко скидаючи свої оболонки і залишаючи «голі» ядра, що стиснулися до мізерного діаметра в десятки кілометрів — нейтронні зірки або чорні діри зіркових мас.

Отже, ці космічні «титани» можуть бути лише там, де «продовжується життя», де народжуються нові зірки, є щільні скупчення речовини, з якої ці зірки можуть поступово утворитися. Особливо часто супергігантів знаходять, наприклад, у розсіяних зоряних скупченнях — «сім'ях» приблизно однакових зірок одного і того ж невеликого віку. Вони порівняно недавно сформувалися з щільного хмари, а тепер потроху розстаються один з одним, «розсіяються» в процесі обертання навколо галактичного центру.

З зрозумілих причин більшість супергігантів спостерігають у нашій галактиці Чумацький Шлях, а за її межами їх знайти значно важче: вони не лише далеко, але й можуть знаходитися в досить щільному міжзоряному середовищі, де такі зірки не завжди розпізнаються як супергіганти.

Нещодавно команда астрономів з Китаю обстежила дві сусідні великі галактики — Андромеду (М31) та галактику Трикутника (М33). Нагадаємо, Андромеда розташована в 2,5 мільйона світлових років від нас, вона найближча з великих, а галактика Трикутника трохи далі. Дослідники оглядали їх за допомогою обсерваторії Large Sky Area (LAMOST). Це телескоп особливого типу — спектроскоп. Він не просто вловлює світло, але й «розкладає» його на спектр, що дозволяє багато дізнатися, зокрема, про хімічний склад джерела.

В результаті, як розповіли вчені у своїй статті (викладена на сервері препринтів arXiv.org), вони нарахували 199 супергігантів в Андромеді та 84 в Трикутнику. Серед них наймасивніша зірка розташована в М31 (вона «важча» за 40 Сонць). У М33 найбільшою виявилася зірка з масою, як у 32 Сонць.

Слід зазначити, що супергіганти не завжди мають «супергігантську» масу: буває, що вона всього в 10-15 разів більша за сонячну, але зірка роздута до неймовірних розмірів. Так виникає червоний супергігант. Це точно зірка «що вмирає»: вона ось-ось вибухне. Найвідоміший приклад — Бетельгейзе, за «предсмертними» пульсаціями якої астрономи з нетерпінням спостерігають. Її маса — не більше 19 Сонць, але радіус приблизно в 700 разів більший за сонячний. Якби Бетельгейзе опинилася на місці Сонця, ми були б всередині неї разом із Меркурієм, Венерою та Марсом.

Але бувають супергіганти і інших «кольорів». Голубі — найважчі та найяскравіші. Наприклад, у Великому Магеллановому Хмарі спостерігають рекордсмена R136a1 масою від 265 до 315 Сонць. Тим не менш, навіть такі зірки в основному вважаються розрослими від віку, тобто вони «старіють», їх ядра як термоядерні реактори майже відпрацювали своє.

Взагалі простежується певна тенденція, що супергіганти в процесі «старіння» можуть спочатку бути голубими або білими, потім потроху тьмяніють, стають жовтими і, нарешті, досягають червоних. Але це не суворе правило. Наприклад, деякі сценарії припускають, що червоний супергігант може стиснутися і перетворитися на голубий. Більше того, іноді голубий супергігант спалахне надновою, пропускаючи наступні стадії. Тому вчені проявляють до таких зірок надзвичайний інтерес: їх різноманіття допомагає зрозуміти «життя» зірок і навіть цілих галактик.

Цікаво, що серед виявлених китайською командою переважна більшість — жовті супергіганти: їх виявилося 187. На другому місці — голубі (90). Червоних знайшлося всього шість, але астрономи підкреслили, що це не показник їх рідкості, просто телескоп набагато краще відрізняє більш яскраві зірки.