Вчені Сеченівського університету встановили, у кого гострий біль частіше переходить у хронічний.

Дослідження представлено у журналі «Неврологічний вісник». Будь-який хронічний біль, чи то мігрень, чи фіброміалгія (болісні відчуття в м'язах, сухожиллях і суглобах), викликає схожі зміни в головному мозку, наприклад, зменшення щільності сірої речовини. Причини, які стають спусковим механізмом перетворення гострого болю на хронічний, тобто щоденний, називаються різними. Наскільки ті чи інші фактори впливають на стан людини, поки що недостатньо вивчено.

Вчені Кафедри психіатрії та психосоматики Сеченівського університету вперше проаналізували, який внесок у розвиток хронічного болю вносять травмуючі життєві ситуації, психічні розлади та особистісні якості пацієнтів. Трирічне дослідження провели на базі Клініки нервових хвороб імені А. Я. Кожевникова, яку очолює професор Володимир Парфенов. У ньому взяли участь 105 пацієнтів віком від 18 до 70 років, які потрапили до лікарні, щоб з’ясувати причину постійних болів.

У майже всіх випадках появі хронічного болю передувало якесь психотравмуюче подія. Найбільша частка пацієнтів (26 відсотків) втратили близьких, 20 відсотків перенесли хворобу, травму або операцію, 15 відсотків зіткнулися з хворобою рідних, 18 відсотків пережили сильний стрес на роботі або навчанні, 16 відсотків зазнали фізичного, сексуального або психологічного насильства, а три відсотки – складні пологи. Лише сім відсотків учасників дослідження не змогли назвати жодне подія, яке могло б вплинути на їхній стан.

Дослідження показало, що люди реагували на травмуючі події по-різному. Більшість пацієнтів почали відчувати хронічні болі через затяжний стрес і нервове виснаження, які тривали в середньому 2,5 року. Серед причин були фізичні недуги, затяжна хвороба близьких, висока навантаження на роботі.

«Така реакція на тривалий стрес, як розвиток хронічного болю, була характерна в основному для людей, схильних до тривожності та неврозів. Вони перебували в стані, близькому до тривожного або іншого розладу, хоча показники і «не дотягували» до такого діагнозу. Окрім болю, пацієнти відчували почуття безсилля, пригніченість, порушення сну та апетиту, запаморочення, свербіж шкіри та інші симптоми», – пояснив один з авторів наукової статті, асистент кафедри психіатрії та психосоматики Сеченівського університету Дмитро Петелін.

А на яскравий і виражений стрес, наприклад, смерть близького, раптове звільнення або розбійний напад, реагували в основному люди, які вже довго, в середньому рік, перебували в депресії, пригніченому стані або були схильні до зниженого настрою. За словами Петеліна, у таких випадках від психотравми, викликаної трагедією, до формування хронічного болю проходило менше місяця.

Зовсім невелика кількість пацієнтів, близько семи відсотків, не змогли назвати жодну психотравму, що вплинула на їхній стан, хоча вони роками відчували сильний біль, не знаходячи медичного пояснення. Таким людям була притаманна емоційна нестійкість, імпульсивність і замкнутість.

«З отриманих нами даних можна зробити висновок, що ключову роль у розвитку хронічного болю у більшості пацієнтів відіграє стрес. Але в залежності від особистісних особливостей цей ефект працює по-різному», – зазначила директор Інституту клінічної медицини імені Н.В. Склифосовського, професор Кафедри психіатрії та психосоматики та куратор Клініки психосоматичної медицини Сеченівського університету Беатриса Волель.

У Клініці психосоматичної медицини працюють з пацієнтами з хронічним болем, значно полегшуючи їхній стан. А дані, які отримали вчені, дозволяють знайти нові способи запобігати перетворенню гострого болю на хронічний. Оскільки у розвитку та підтримці хронічних болів дуже велику роль відіграють психотравмуючі події, способом їх запобігання можуть бути різні психотерапевтичні та реабілітаційні методики, які дозволяють знизити рівень стресу, зазначили вчені.