Науковці з'ясували, чому невагомість негативно впливає на зір космонавтів.

Серед загроз, які виникають для організму людини під час польоту в космос, найчастіше згадують радіацію, хоча її шкідливий вплив на орбіті поки що не прослідковується. Космонавти досить часто розповідають про те, як у «невагомості» у них витягується хребет, слабшають м'язи, зменшується кількість кальцію в кістках. Люди втрачають приблизно 1% кісткової маси за місяць перебування в космосі. Деякі вчені вважають, що при втраті 20% і більше можуть виникнути проблеми з виживанням після повернення на Землю.

В останні роки все частіше згадують про ще одну серйозну проблему — погіршення зору в космосі. Багато дізналися про це після гучного випадку з астронавтом Джоном Філліпсом: протягом більше ніж півроку польоту його гострота зору знизилася з 1,0 до 0,1. Магнітно-резонансна томографія показала сплющення очного яблука. Медики припустили, що це відбувається в космосі, зокрема, через підвищення внутрішньочерепного тиску. Але, окрім цього, на той час було мало зрозуміло про конкретні механізми впливу мікрогравітації на структуру ока.

З тих пір космічні медики провели величезну дослідницьку роботу, і нещодавно своїми спостереженнями та висновками поділилися фахівці Монреальського університету (Канада). У статті для видання IEEE Open Journal of Engineering in Medicine and Biology вони розповіли, що порівняли структуру очних яблук 13 астронавтів до і після польоту. Усі вони провели в космосі як мінімум по півроку. Для 38 відсотків політ був першим у житті. Середній вік на момент дослідження — 48 років.

Виявилося, що не можна все звинувачувати у зовнішньому тиску на око: всередині нього самого тиск у космосі зменшується. Після польоту він виявився нижчим в середньому на 11 відсотків. Зазначимо, що післяпольотні вимірювання проводили протягом перших 30 днів з моменту приземлення.

Крім того, було виявлено суттєве зниження жорсткості ока — на цілих 33 відсотки, тобто на третину від норми. На чверть зменшилася амплітуда очного пульсу: менш інтенсивно почала пульсувати центральна артерія сітківки.

Ще одним цікавим результатом дослідження стало помітне у деяких астронавтів потовщення судинної оболонки ока, яка «обіймає» більшу частину очного яблука і живить сітківку, — так званої хоріоідеи. Лікарі підозрюють, що це важливий ланцюг у процесі «космічних» змін зору: в «невагомості» більше крові надходить у верхню частину тіла, у оці накопичується венозна кров, при цьому до нього ще й підступає спинномозкова рідина.

Передбачається, що збільшений об'єм крові в оці розтягує його зовнішню оболонку, що складається з колагенових волокон, вона називається склерою. В результаті око стає більш «піддатливим», менш стійким до деформацій. Цікаво, що судинна оболонка після повернення на Землю в основному приходить в норму, але склера залишається зміненим. Дослідники підкреслили, що ці дані корисні не тільки в космічній медицині, але й для всієї офтальмології в цілому.

У 2030-х очікуються польоти людей до Марса, які разом з зворотною дорогою займуть два роки і більше. Оскільки на Червоній планеті сила тяжіння становить лише 38% від земної, вона також може стати проблемною зоною для зору астронавтів. Як саме вони будуть справлятися з цим, поки ніхто не знає.