Археологи вказали на причину, чому люди змінили Стоунхендж чотири тисячі років тому.

Стоунхендж — кам'яне мегалітичне спорудження на рівнині Солсбері в Англії. Будувати його почали близько 3100 року до нашої ери і завершили ближче до 1600 року до нашої ери. За цей час воно пережило кілька етапів перебудови, між якими могли проходити десятки або навіть сотні років.

Вважається, що спорудження збудували народи епохи неоліту, які населяли в той час Британські острови. Ці люди жили до появи кельтських племен, вони були нащадками переселенців з Близького Сходу, які прибули на острів майже шість тисяч років тому і принесли з собою навички землеробства. Вчені припускають, що монумент слугував астрономічним календарем, релігійним центром або місцем для ритуалів, пов'язаних із сонцестоянням та рівноденням.

Стоунхендж складається з величезних кам'яних блоків (стоячих і впалих каменів), розташованих по колу та оточених внутрішнім і зовнішнім валом, а також ровом. Спорудження складено породами різного складу. Великі камені — з сарсена, породи, представленої в основному окремненим пісковиком. Ці камені важать майже 25 тонн і мають розмір два на чотири метри. Менші камені, або «блакитні камені» (назва отримали через характерний блакитнуватий відтінок, який з'являється під дією води), складаються з 20 різних типів гірських порід. Найпоширеніша форма «блакитного каменю» — долерит.

Масштабні розкопки останніх років і ізотопні датування допомогли археологам розкрити більшу частину секретів цього доісторичного монумента. Однак, незважаючи на численні дослідження, фахівці досі не можуть дати точну відповідь на ряд запитань: наприклад, яке було справжнє призначення Стоунхенджа і як люди переміщали величезні камені на великі відстані.

В останні роки вчені довели, що мегаліти, з яких складено Стоунхендж, привезли з різних частин Британських островів. У 2015 році команда англійського археолога Майка Пірсона (Mike Pearson) з Університетського коледжу Лондона виявила, що «блакитні камені» доставили з пагорбів Преселі, розташованих на південно-західному Уельсі, за 240 кілометрів на захід від місця будівництва мегалітичного спорудження.

Автори дослідження, проведеного в 2020 році, дізналися, що більша частина великих каменів (сарсенів) родом із Західного лісу в Уїлтширі, який знаходиться приблизно за 25 кілометрів від Стоунхенджа. Нарешті, у серпні 2024 року археологи визначили, що шеститонний Алтарний камінь, який лежить на землі в центрі спорудження, доставили з північного сходу Шотландії. На думку дослідників, перш ніж опинитися на своєму місці, він подолав відстань у 750 кілометрів, ймовірно, його везли по морю. Іншими словами, більшість каменів, що складають Стоунхендж, привезли здалеку.

Тепер Пірсон і його колеги, спираючись на останні дослідження, вирішили з'ясувати причину того, чому жителі Британських островів доставляли камені до місця будівництва за сотні кілометрів. Зокрема, вчених цікавили причини масштабної перебудови спорудження, яку проводили між 2620-2480 роками до нашої ери. У цей час, як вважають вчені, в Стоунхенджі з'явився Алтарний камінь. Результати дослідження представлені в журналі Archaeology International.

У середині III тисячоліття до нашої ери у жителів Британських островів була одна матеріальна культура. У цей же період на острови почали прибувати переселенці з Європи, з території сучасної Німеччини та Нідерландів.

Команда Пірсона пов'язала ці два факти і дійшла висновку, що мегалітичне спорудження могли перебудувати з політичних причин — зробити з нього символ єдності народів Британії, відзначений вічним зв'язком з предками та космосом. На думку вчених, Стоунхендж — спроба об'єднати населення неолітичних землеробів перед новим викликом — притоком переселенців з континентальної Європи.

Ключовий аргумент авторів нового дослідження — Алтарний камінь. На відміну від більшості каменів у Стоунхенджі, він лежить на землі. Археологи давно задаються питанням, чи міг Алтарний камінь колись стояти вертикально, але переконливих доказів цьому немає. Вчені так і не знайшли отвору, в яке міг би встати мегаліт. Тобто дослідники впевнені, що камінь спочатку поклали горизонтально.

На північному сході Шотландії — звідки, як раніше з'ясували, привезли Алтарний камінь — народи епохи неоліту зазвичай будували невеликі мегалітичні спорудження з лежачих каменів. З цього випливає, що Стоунхендж є місцем злиття кількох культур: змішання «стоячих» мегалітів з Південної Британії та «лежачих» каменів з дальнього північного сходу Шотландії. Тобто між давніми громадами цих двох областей, ймовірно, існувала тісніша зв'язок, ніж вважалося раніше.

«Місце на рівнині Солсбері було важливим для людей, які жили не лише поблизу, але й у віддалених куточках Британії. Причому для останніх Стоунхендж був важливий настільки, що люди везли до нього масивні моноліти за сотні кілометрів», — пояснив Пірсон.

У статті наведено додаткові докази на підтримку цієї гіпотези. Автори пояснили, що тип керамічного посуду, характерний для культури жолобкової кераміки, або кераміки з жолобковим вінчиком, спочатку з'явився на Оркнейських островах на північному сході Шотландії, а потім швидко поширився по всій Британії. Нічого подібного раніше не відбувалося. У той час в кожному регіоні Британії виготовляли свою унікальну кераміку, але в якийсь момент виник спільний стиль, який став використовуватися повсюдно. Такого роду подія свідчить про тісні зв'язки між регіонами.

Крім того, радіоізотопне датування людських залишків віком кілька тисяч років показало, що значна частина людей, які населяли неолітичну Британію, була похована далеко від свого дому. Це вказує на підвищену мобільність населення, тобто люди переміщ