Археологи розповіли про особливості поховань Заполяр'я.

Стаття «Похоронний обряд і питання християнізації корінного населення Тазівського Заполяр'я» археологів Олександра Ткачева, Катерини Гюрджоян, Майї Філатової, Михайла Уткіна та інших науковців була опублікована в журналах Stratum plus («Археологія та культурна антропологія») та «Вісник археології, антропології та етнографії».

Унікальність цього археологічного пам'ятника, що знаходиться в арктичному регіоні, полягає в тому, що він відображає процес християнізації корінного населення Півночі: елементи похоронного обряду та конструкцій, а також наявність серед супровідного інвентарю нагрудних хрестів і образка вказують на проникнення в культуру корінного (селькупського) населення християнської віри.

Дослідження могильника дозволило виділити п'ять варіантів організації похоронного простору: глибокі (до 1,5 метрів) могили з багато-ярусними дерев'яними конструкціями, в які поміщалися дерев'яні ящики, колоди або труни з тілом померлого, самі дерев'яні конструкції скріплювалися кованими цвяхами.

Досліджені поховання — дитячі, в них поховані переважно немовлята (2-6 місяців) та дитина 5-7 років. Це пов'язано з тим, що в перший рік життя дитина більше піддається різним екзогенним та ендогенним факторам (інфекційні та простудні захворювання, епідемії, а також загальна слабкість організму, вроджені вади), що й призводило до високої дитячої смертності.

Вчені провели повний аналіз предметів особистої благочестя (нагрудних хрестів і образка) з могильника Нум-хибя-сихері VIа – охарактеризували морфологічні особливості виробів (розміри, форма, декорування) та проаналізували іконографічні образи.

Завдяки колегам з Інституту мінералогії Південно-Уральського федерального наукового центру мінералогії та геоекології Уральського відділення РАН (Міасс) вдалося провести рентгенофлуоресцентний аналіз і визначити хімічний склад сплавів. Порівняння отриманих вченими результатів зі сплавом хрестів, що походять з різних пам'ятників на території Росії, показало схожість їх елементного складу: основу складали мідь, цинк, свинець і олово в різному пропорційному співвідношенні.

Ймовірно, хрести виготовлялися саме на фабриках Центральної Росії, а потім – розповсюджувалися на інші території, в тому числі на північ Західного Сибіру. Варто підкреслити, що до кінця XIX – початку XX століття у корінного населення вже сформувалася усталена практика використання символів православної віри – тільки в одному випадку хрестик на ланцюжку був розміщений на шиї дитини, в інших випадках християнські атрибути знаходилися в інших частинах могил, що свідчить про використання предметів православної атрибутики не як прямого втілення християнства, а як особливих сильних оберегів.

Добра збереженість археологічної деревини дозволила спільно з колегами з Інституту археології та етнографії СО РАН (Новосибірськ) провести дендрохронологічний (древесно-кольцевий) аналіз і уточнити час функціонування похоронного комплексу в межах другої чверті XIX – початку XX століття.

Завдяки проведеному комплексному аналізу, можна стверджувати, що матеріали могильника Нум-хибя-сихері VIа демонструють досить складну систему релігійного синкретизму: з одного боку, очевидні елементи, що свідчать про проникнення християнських традицій у похоронний обряд північних селькупів, а з іншого, продовжують зберігатися риси архаїчної селькупської похоронної обрядності.