Астрофізик знайшов пояснення візерунку «зебри» в Туманності Краб.

Крабоподібна туманність складається з речовини, яка колись знаходилася всередині зірки. Це були її зовнішні шари. За приблизними оцінками, загальна маса хмари — 4,6 Сонця. Посередині розташована нейтронна зірка — стиснутий до межі, надщільний скупчення субатомних частинок. У своєму незначному діаметрі 25 кілометрів вона містить масу 1,4 Сонця. Це «зім’яте» ядро тієї зірки-прародительки. Отже, в цілому вона «важила» приблизно в шість разів більше нашого світла.

Та велика, блакитна і гаряча зірка «прожила» зовсім недовго за космічними мірками — 10 або 20 мільйонів років. Потім у її ядрі закінчилося паливо для термоядерних реакцій. Ядро почало стискатися під дією власної гравітації, а мантія, навпаки, роздувалася, і врешті-решт її різко викинуло в навколишній простір. У цей момент відбулася надзвичайно яскрава спалах, яку було видно через всю галактику. Це і є так званий вибух наднової зірки.

Ту спалах на Землі бачили в 1054 році, є свідчення в літописах. Але насправді вона сталася значно раніше: 7,5 тисяч років тому. Справа в тому, що Крабоподібна туманність розташована в 6,5 тисячах світлових років від нас, а отже, світлу від неї потрібно 6,5 тисяч років, щоб дістатися до Землі.

Колишнє ядро, тобто нейтронну зірку, офіційно відкрили в 1968 році і записали як PSR B0531+21. Вона надзвичайно інтенсивно обертається навколо своєї осі: здійснює по три десятки обертів щосекунди. При цьому з обох її полюсів виходить сильне випромінювання в різних діапазонах. Оскільки вісь обертання зірки «ходить», коливається, як у юли, полюси то з’являються перед спостерігачем, то зникають. Виходить, що світило «мигає», «пульсує». Тому нейтронні зірки отримали другу назву — пульсари.

Професор Канзасського університету (США) Михайло Медведєв у своїй статті для Physical Review Letters розповів, що ще в 2007 році під час спостережень Крабоподібної туманності через радіотелескоп помітили не зовсім зрозумілу особливість.

За словами дослідника, типове радіовипромінювання нейтронних зірок йде в широкосмуговому діапазоні, але в випадку «Крабоподібного» пульсара до цього додається абсолютно унікальний високочастотний компонент: від п’яти до 30 гігагерц. Це вже мікрохвилі. При накладенні таких різних хвиль одна на одну в загальній картині випромінювання і виникає той «візерунок зебри», який не вдавалося пояснити півтора десятка років.

Медведєв висловив припущення, що тут замішане сильне магнітне поле цього ще дуже молодого пульсара. Схоже, воно створює в найближчих околицях зірки порівняно щільні області плазми, і для радіовипромінювання вони виявляються перешкодою, екраном, від якого частково відбиваються.

Саме в результаті цього відбиття виникає високочастотний сигнал, уточнив дослідник. Він сподівається, що майбутні спостереження «зебри» в Крабоподібній туманності допоможуть більше дізнатися про це плазмове «перешкоду», побудоване магнітосферою зірки.