Астрономи навчилися визначати небезпечні комети за метеорними потоками.

Метеорний потік — «дощ» з уламків комет і астероїдів. Коли вони наближаються до Сонця, під впливом нагріву починають втрачати речовину, і це не обмежується ефектним кометним хвостом. Викинуте з речовини хвоста усіває «дорогу» позаду комети і залишається там. Таким чином, по всьому околосонячному ділянці орбіти комети або астероїда тягнеться розсіяний шлейф дрібної «щебінки».

Орбіта Землі перетинається з чималою кількістю кометних і астероїдних орбіт. Це означає, що вона щорічно проходить крізь різноманітні, залишені малими тілами шлейфи. Коли це відбувається, планета притягує до себе всі ці дрібні камінці, і ми спостерігаємо їх як метеори.

Звідси зрозуміло, чому кожен метеорний потік відбувається строго в один і той же період року. Залежно від розташування шлейфа відносно Землі, вона входить у нього так, що «зірки» здаються «падаючими» з якогось певного місця в небі. Це місце називають радіантом. Тому метеорні потоки називають на честь сузір'їв, з боку яких вони з'являються. Скажімо, в жовтні-листопаді настає час Оріонід. Неважко здогадатися, в якому сузір'ї їх треба шукати. І це уламки знаменитої комети Галлея, яка відвідала нас у 1986 році і знову повернеться лише в 2061 році.

В цілому астрономи поки виявили «родинні зв'язки» 17 комет і астероїдів з якимись певними метеорними дощами. До речі, одне й те ж небесне тіло може бути причиною двох різних зіркопадів, оскільки Земля проходить крізь його шлейф двічі. Та ж комета Галлея, крім Оріонід, породжує травневі Ета-Аквариди.

Проблема в тому, що метеорних потоків відомо більше 500. Тобто «батьки» більшості з них не встановлені. Майже всі півтора десятка встановлених — короткоперіодичні комети, які ми добре знаємо і спостерігаємо кожні кілька десятків років. Але з кометами довгоперіодичними величезна проблема в тому, що вони можуть з'являтися раз на кілька тисяч років. Тому, напевно, дуже багато з них людство за час свого існування не виявило і навіть не підозрює про них.

При такому розкладі ніхто не зможе гарантувати, що шлях якоїсь комети, що летить зараз у наш бік, не веде прямо до її падіння на Землю. Варто зазначити, що комети розмірами менше кілометра зустрічаються вкрай рідко, так що це великі уламки. За приблизними підрахунками, у разі падіння такого середньостатистичного тіла станеться вибух потужністю 750 тисяч мегатонн у тротиловому еквіваленті.

Тому команда астрономів з США нещодавно поставила собі за мету на благо спокою всього людства розібратися з «родоводом» метеорних потоків, яким ще не знайшли «батьків». У статті, доступній на сервері препринтів arXiv.org, вчені розповіли, що це абсолютно можливо.

Дослідники вирішили «притворитися», що не знають про 17 вже знайдених «виновниках» метеорних потоків, і спробували обчислити їх виключно за характеристиками самих зіркопадів. За властивостями кожного метеорного потоку складали картину того кометного або астероїдного шлейфа, з якого він походить. «Дуга» цього шлейфа дозволяє в результаті обрисувати повний еліпс орбіти небесного тіла і навіть, як пояснили астрономи, визначити його приблизне місцезнаходження на цій орбіті. Виявилося, у всіх 17 випадках розрахунки були цілком вірними, тобто за метеорними потоками вдалося виявити їх «господарів».

Більше того, цей метод дозволив підтвердити походження ще одного метеорного потоку — Сігма Гідриди. Він відбувається з 22 листопада по 4 січня і спостерігається в сузір'ї Гідри. Існували підозри, що це уламки зовсім недавно виявленої комети Нісімури C/2023 P1. До речі, вона довгоперіодична, в наступний раз прилетить у 2430 році.

З'ясувалося, що «сліди» Сігма Гідрид дійсно ведуть до неї. Цікаво, що цю комету в 2023 році японський астроном-любитель помітив менш ніж за місяць до того, як вона досягла перигелія (найближчої до Сонця точки орбіти), тобто практично «напередодні» її прибуття. За метеорним потоком можна було обчислити її на вісім місяців раніше.