Астрономи вперше виявили коричневі карлики за межами Чумацького Шляху.

Коричневі карлики — це зв'язок, який допомагає зрозуміти різницю між зірками та планетами на фізичному рівні. Ще в 1960-ті роки астрофізик Шив Кумар розрахував, що для того, щоб стати зіркою, небесне тіло повинно мати масу хоча б 7-9% маси Сонця, приблизно як 75-100 Юпітерів. А стати зіркою — це запустити в собі термоядерний реактор, в якому водень перетворюється на гелій з виділенням величезної енергії.

Вчений тоді лише теоретично припустив, що в космосі можуть бути об'єкти меншої маси, які не здатні повноцінно «горіти» як зірки, але й дуже масивні за мірками планет. Кумар назвав їх чорними карликами. З тих пір ці об'єкти виявили вже близько трьох тисяч, за ними закріпилося найменування коричневих.

Хоча сумно і недовго, але такі об'єкти світяться. Отже, якісь термоядерні процеси в них відбуваються. Щоб почати «грітися» всередині, коричневий карлик повинен мати масу як мінімум 13 Юпітерів.

Вчені продовжують розбиратися, до чого ці об'єкти все-таки ближче — до зірок чи планет. З одного боку, обертаючись навколо справжньої зірки, їх не помічають, тобто вони блукають по космосу вільно. З іншого — атмосфера у них досить схожа на планетну.

У цьому сенсі для астрономів принципово важливо з'ясувати, як коричневі карлики утворюються — як планети, тобто в протопланетних дисках, або окремо, як зірки. Саме тому нещодавно вчені вирішили детально розглянути одну цікаву область у космосі — молоде зоряне скупчення NGC 602 поруч із Малим Магеллановим Облаком, галактикою-супутником Чумацького Шляху. Там, у щільному хмарі міжзоряної речовини, народжується багато невеликих, маломасивних світил.

Міжнародна команда вчених на чолі зі спеціалістом з Інституту досліджень космосу за допомогою космічного телескопа (США) Пітером Зайдлером спостерігала NGC 602 за допомогою орбітальної обсерваторії «Джеймс Вебб». У своїх підозрах вчені не помилилися: там виявилася ціла колекція об'єктів, які записали як кандидатів у коричневі карлики — 64 штуки. Їх маса, за оцінками, складає від 50 до 84 мас Юпітера.

У статті, опублікованій в журналі The Astrophysical Journal, дослідники зазначили, що раніше коричневих карликів бачили лише всередині Чумацького Шляху. Особливо цікаво, що поблизу Малого Магелланового Облака спостерігаються лише що народилися субзоряні об'єкти. Тому можна скласти уявлення, як саме вони народжуються.

В результаті вчені дійшли до висновку, що коричневі карлики формуються точно так само, як зірки, просто їм не вдається набрати достатню масу для запуску повноцінного термоядерного синтезу.