Домашні тварини неоднозначно вплинули на розвиток дітей.

Стаття, про яку йдеться, нещодавно вийшла в журналі BMC Pediatrics. Її підготували фахівці у галузі ветеринарії, медицини та психології з кількох університетів США та Великої Британії. Як джерело даних вони використали проект «Діти 90-х», відомий також як «Ейвонське лонгітюдне дослідження батьків і дітей» (скорочено ALSPAC). У ньому, поряд з матерями, взяло участь близько 14000 дітей, народжених у 1991-1992 роках в Ейвоні — колишньому графстві на південно-західній частині Англії. Спостереження за ними тривали до 18 років.

Використовуючи багатовимірні регресійні моделі з урахуванням спотворюючих чинників, дослідники тепер на основі раніше зібраних даних прослідкували, як наявність у сім'ях різних домашніх тварин, включаючи котів, собак, гризунів та інших, впливала на емоційний стан, поведінку, розумовий розвиток дітей, їх мовні навички та навчальні досягнення.

З'ясувалося, що найпоширенішими домашніми улюбленцями у дітей до 15 років були коти, але в старшому підлітковому віці на перше місце вийшли собаки. Наявність домашньої тварини асоціювалася з більш розвиненою невербальною комунікацією у малюків двох років і мовленням у п'ятирічних дітей. Присутність собаки в сім'ї також позитивно впливала на вміння читати в шкільному віці. Попередні спостереження також показували, що тварини-компаньйони можуть покращувати дитячі мовні навички.

Проте, всупереч поширеним думкам та результатам інших досліджень, вчені не виявили суттєвих переваг від володіння тваринами для емоційного та когнітивного розвитку дітей, а також для їх навчання. Більше того, наявність домашніх улюбленців стабільно корелювала з нижчою успішністю з ряду предметів, включаючи математику, англійську та природничі науки.

Крім того, у восьмирічних дітей, які мали тварин вдома, була нижча ймовірність високої самооцінки шкільних здібностей. Однак вчені утрималися від остаточних висновків, зазначивши, що результати потребують подальшого дослідження.

Аналіз виявив у невеликої кількості дітей, які жили з чотириногими компаньйонами, деякі поведінкові проблеми, наприклад, гіперактивність у три роки. Автори припустили, що тут може бути зворотна причинна залежність: батьки дітей з особливостями розвитку часто заводять домашніх тварин для підтримки дитини.

За словами дослідників, знання додаткових деталей, наприклад обставин, за яких сім'ї вирішили придбати улюбленця, скільки часу та яким чином дитина проводить з ним, дозволило б краще зрозуміти, як і чому тварини-компаньйони впливають на розвиток дітей. Автори висловили надію на нові довгострокові дослідження з цього питання.

Раніше група вчених з Університету Західної Австралії встановила, що емоційний стан і соціальні навички дітей у сім'ях з собаками набагато кращі, ніж у тих, хто росте без чотирилапих друзів поруч. Крім того, фахівці того ж університету в іншій роботі виявили стрибок щоденної фізичної активності у дітей, чиї сім'ї завели собаку під час дослідження.