Фізики попередили про небезпеку пилових хмар, що літають над поверхнею Місяця.

У 1960-х роках космічні апарати серії Surveyor неодноразово надсилали з Місяця знімки, на яких чітко видно тонку лінію світла над темним місячним горизонтом приблизно через чверть години після заходу. Явище отримало назву — світіння місячного горизонту. Встановлено, що так підсвічується пил, що літає над поверхнею, в значній мірі під впливом електричного поля.

У 1972 році під час обльоту «Аполлона-17» навколо Місяця екіпаж повідомляв не лише про горизонтальні смуги, але й про піднімаються вгору стовпи світла, подібні до так званих сутінкових променів, які на Землі іноді начебто прориваються з-за хмар на заході. Вони з'являлися всього на кілька секунд перед світанком або після заходу, і зафіксувати їх не вдалося, тому астронавт Юджин Сернан вирішив хоча б намалювати те, що бачив.

На поверхні Місяця «Аполлон-17» встановив спеціальний прилад для спостереження за місячним пилом, яку підкидають ударами мікрометеороїдів. Через цю ж саму пил його доводилося періодично вимикати, щоб уникнути перегріву: підозрюють, що вона налипала на корпус під дією електростатики і таким чином його затемняла — місячний пил електрично заряджений.

Нещодавно вчені з Інституту космічних досліджень Австрійської академії наук узагальнили все, що відомо про різноманітні появи над Місяцем досить щільних пилових скупчень, і звернули увагу, що про них було відомо задовго до початку космічної ери.

Наприклад, є знімок 1944 року, зроблений у момент заходу Юпітера за місячний горизонт, і безпосередньо над лінією горизонту на диску планети прослідковується темна смуга. При цьому про лінію світла над темним краєм Місяця розповідали ще в XVIII столітті. Більше того, як пишуть вчені, іноді це світіння начебто подовжувало «роги» місячного місяця до того, що практично створювало ефект «кільцевого Місяця».

Про все це дослідники розповіли в статті, доступній на сервері препринтів Корнельського університету (США). Особливо важливими вони вважають дані апарата LADEE (Lunar Atmosphere and Dust Environment Explorer — Дослідник місячної атмосфери та пилової середовища). У 2013-2014 роках він облетів Місяць на висотах 235-250 кілометрів і зафіксував п’ять пилових хмар орієнтовно на висоті 75 кілометрів над поверхнею. Він знаходив їх приблизно вздовж так званої лінії термінатора — межі світла і темряви на поверхні.

В цілому за підсумками порівняння всієї інформації за різні роки з’ясувалося одразу кілька цікавих тенденцій. По-перше, за статистикою ознаки літаючого над Місяцем рясного пилу частіше фіксуються під час інтенсивних метеорних потоків. Це дозволяє підозрювати, що пил піднімається в результаті метеороїдної бомбардування місячної поверхні.

По-друге, за кількістю сонячних плям під час усіх цих явищ підраховано, що чомусь пилові хмари виникають частіше в періоди слабкого, спокійного Сонця. Передбачається, що на піку сонячної активності високо-швидкісний потік заряджених частинок, званий сонячним вітром, «здуває» місячний пил і розсіює хмари. Для вчених це досить несподівано: вони вважали, що сонячні заряджені частинки, навпаки, повинні ущільнювати ці хмари.

А ще вдалося приблизно визначити дві області, де пил над горизонтом спостерігають найчастіше: це околиці Моря Східного (як не дивно, на західному краю видимої сторони) і Моря Краєвого з протилежного боку, тобто справа.

Але головний висновок вчених полягає в тому, що місячні пилові хмари можуть бути досить щільними, щоб становити серйозну небезпеку для космічних апаратів: тертя корпусу об ці частинки буде «гальмувати» рух корабля і здатне навіть призвести до його руйнування. На думку вчених, катастрофи зондів «Вікрам» і «Берешит» у 2019 році цілком могли статися через те, що в тонкий процес спуску втрутилася місячна пил.