Геліосейсмологи дослідили, як Сонце поглинає енергію.

Подібно до того, як геофізики «просвічують» Землю, геліосейсмологи «слухають» Сонце, аналізуючи вібрації, що генеруються в його надрах і викликають коливання на поверхні світила. Реєструють ці «акустичні хвилі» за допомогою космічних обсерваторій та наземних телескопів: розшифровка частот і амплітуд дозволяє фактично «просвітити» зірку, обчисливши її температуру та густину. Почути, як саме «звучить» Сонце, можна на сайті NASA. 

Взявши за основу власну геліосейсмічну методику, міжнародна дослідницька група під керівництвом Гаеля Бюльдгена (Gaël Buldgen) з Льєжського університету (Бельгія) за допомогою комп'ютерного моделювання відтворила умови всередині зірки — густину, тиск, розподіл хімічних елементів і температуру. Результати наукової роботи опубліковані в журналі Nature Communications. 

Йдеться про дуже важливу властивість речовини — непрозорість сонячної плазми, тобто її взаємодії з випромінюванням у надрах зірки. Цей процес впливає на перенесення енергії від ядра до поверхні світила: чим вища непрозорість, тим повільніше тепло «пробирається» назовні. Точне знання цієї величини дозволяє розраховувати вік зірок, їх еволюцію та внутрішню будову, а будь-які неточності безпосередньо впливають на існуючі моделі пристрою світил.

Раніше, окрім теоретичних обчислень, дослідники намагалися відтворити екстремальні сонячні умови в лабораторіях, зокрема на установці Z Machine у Сандійських національних лабораторіях (США), однак результати серйозно розходилися з теоретичними прогнозами. Оскільки геліосейсмологія надає більш масштабну картину, охоплюючи цілий діапазон температур і тиску в надрах зірки, автори нового дослідження дізналися, де саме ті

Результати показали, що в районі переходу до конвективної зони — області, в якій речовина починає активно «бурлити» та перемішуватися — непрозорість сонячної плазми приблизно на 10% вища, ніж передбачали більшість моделей. Більше того, деякі теоретичні значення були завищені майже на 30-35%.

Це означає, що процеси, що спостерігаються в сонячній плазмі, набагато складніші, ніж вважалося раніше, а існуючі теоретичні моделі еволюції зірок вимагають перегляду та «доопрацювання». Зазначимо, що нове відкриття — не просто штрих до портрету Сонця, а фундаментальний крок до кращого розуміння подібних яскравих мешканців Всесвіту.