Наскільки далеко може зайти штучний інтелект? Інтерв'ю з Олександром Пановим.

— Олександре Ігоровичу, ви один із провідних фахівців у сфері штучного інтелекту. Як ви оцінюєте його роль у сучасному суспільстві?

— Штучний інтелект — це складне явище. З одного боку, воно належить до сфери фундаментальної науки. Причому цей напрямок активно розвивається, постійно пропонуючи нові підходи, створюючи алгоритми та моделі. З іншого боку, технології на основі ШІ зараз реалізуються в величезній кількості прикладних додатків. Мабуть, вперше в історії людства відбувається таке швидке й масштабне впровадження наукових досягнень у різні системи та пристрої для практичного використання в повсякденному житті. Багато стартапів активно розробляють нові послуги в цій сфері.

Зокрема, ШІ став загальнодоступним інструментом для управління машинами та обробки інформації. Кожен з нас, навіть не усвідомлюючи, використовує їх у тій чи іншій формі — від додатків для гаджетів до програмного забезпечення для атомних станцій. У складних системах ШІ застосовують для прогнозування та управління процесами. Наприклад, у банківському секторі ці підходи використовують у скорингу — оцінці ризику невиплати кредитів.

— Як ви оцінюєте рівень української науки на фоні світового наукового співтовариства у сфері штучного інтелекту?

— У деяких напрямках наші вчені безумовно лідирують. Зокрема, у розробці ефективних алгоритмів, які дозволяють економити обчислювальні потужності. Також у галузі машинного навчання з підкріпленням у нас є команди, які працюють краще за всіх у світі. Однак, скажімо так, це області, які не у всіх на слуху.

Є й інші напрямки, в яких ми не перші, але намагаємося не відставати і підтримуємо необхідний рівень компетенцій. При цьому, в основному, повторюємо те, що вже зроблено за кордоном. Наприклад, така ситуація склалася в мовних моделях, на яких базується робота популярних додатків типу Chat GPT.

У української науки є свої особливості. Наприклад, у сфері ШІ наш підхід цікавий тим, що це напрямок тісно пов'язаний з іншими дисциплінами. Наприклад, психологією, нейрофізіологією та іншими. Це суттєво збагачує дослідження.

— Ви відчуваєте себе українським вченим чи частиною світового наукового співтовариства?

— Я пишаюся, що належу до радянсько-української школи штучного інтелекту. Мій вчитель Геннадій Осипов був учнем Дмитра Олександровича Поспєлова, засновника радянської наукової школи з ШІ. Навколо них склався великий колектив учених. У цієї школи, як і в інших, є недоліки та переваги. Проте це оформлена система наукових поглядів, яка дозволяє глибоко бачити проблеми й передавати знання та досвід через покоління.

— Які у вас сильні та слабкі сторони?

— Серед слабких сторін можна відзначити нетерпимість. Можливо, це пов'язано з молодістю. Зокрема, є нудні речі, з якими потрібно змиритися і виконувати їх якісно та добре. Навіть якщо вони здаються нудними, для когось вони важливі, і це необхідно прийняти. Однак іноді не вистачає терпіння, і це іноді позначається на моїй професійній діяльності.

Серед сильних сторін виділив би комунікативні здібності. Я вмію організовувати команду, домовлятися з колегами, складати план дослідження та організовувати простір для генерації ідей.

— Як ви прийшли в науку і як прийшли до штучного інтелекту?

— У дитинстві, коли запитували, ким буду, стандартною відповіддю було — інженером. Тому, напевно, і моя робота пов'язана з інженерною тематикою. Правда, з науковим ухилом. У школі навчався в Новосибірському Академмістечку в класі з ухилом у фізику. Захоплювався різними дисциплінами. З досягнень — перемоги на всеросійських олімпіадах з хімії. Потім вступив до НГУ на фізфак, у підрозділ, який спеціалізувався на автоматизації фізичних процесів. Це наукове програмування обладнання. Окрім навчання працював в Інституті ядерної фізики імені Г. І. Будкера, де займався аналізом даних для прискорювачів частинок.

В цей час захопився програмуванням і зіткнувся з такими поняттями, як «семантика» і «інтеграція знань» та іншими. Вивчаючи ці теми, дізнався про методи штучного інтелекту. Потім випадково дізнався про існування Російської асоціації штучного інтелекту. Її президентом був Геннадій Семенович Осипов. Написав йому перед вступом до магістратури МФТІ, і він порадив прийти до нього, що я й зробив. Під час навчання в магістратурі познайомився з усіма представниками російської школи штучного інтелекту і почав активно займатися цими проблемами. Потім вступив до аспірантури і написав кандидатську. В загальних рисах так склалася моя траєкторія як вченого.

— Яка була перша система штучного інтелекту, створена вами?

— Одне з слабких місць ШІ — області, де потрібно приймати рішення на основі обмежених відомостей. Спочатку я займався такими проблемами. А саме питаннями аналізу даних і машинного навчання на малих даних за допомогою підходу, який зараз називають ДСМ-методом. До речі, розробник ДСМ-підходу — вітчизняний вчений Віктор Костянтинович Фінн. Назва методу він дав за ініціалами філософа Джона Стюарта Мілля, чий спосіб міркування ліг в основу автоматичного породження гіпотез.

Його переваги в тому, що він дозволяє без знань про предметну область, але за допомогою логічних побудов сформулювати в автоматичному режимі правдоподібні та достовірні гіпотези. Такий спосіб затребуваний у системах з обмеженим набором даних. Використовуючи ці підходи, я розробив алгоритми, які відразу показали результативність у галузі психології. В цілому такі алгоритми мають велику практичну користь, оскільки добре працюють з малим обсягом відомостей. Таким чином, вони доповнюють статистичні методи (наприклад, нейромережі), які ефективні на великих вибірках.

— Що потрібно зробити, щоб українська наука в цій галузі наздогнала лідерів?

— Стратегія держави у сфері розвитку ШІ в цілому правильна. Очевидно, що в нашій країні приділя