«Загроза венеріанського варіанту зростає зі змінами клімату». Інтерв'ю з Ігорем Моховим.
— Ігорю Івановичу, я перед інтерв'ю почав читати ваші роботи і натрапив на пресловутий «кліматичний оптимум». І в мене в голові відклалося, що цей оптимум, можливо, мав стосуватися середньовічного потепління…
— Мався на увазі оптимум голоцену.
— …і що зараз він, напевно, вже мав закінчитися…
— Голоцен — це стадія міжльодовикового періоду з найвищою температурою на поверхні Землі, так званий оптимум голоцену — кілька тисяч років тому. Стадія голоцену триває вже понад 11 тисяч років і, здавалося б, мала закінчитися з переходом Землі до чергової епохи похолодання. Це пов'язано зі змінами параметрів орбіти Землі навколо Сонця з періодами близько 20, 40 і 100 тисяч років, які називаються циклами Міланковича — на честь сербського вченого Мілутіна Міланковича. З цими змінами пов'язане формування льодовикових циклів на Землі за останні приблизно два мільйони років. Чому такі льодовикові цикли не проявлялися до цього, незважаючи на зміни орбіти? Справа в тому, що в останні кілька десятків мільйонів років температура поверхні Землі в цілому знижувалася. Це також пов'язано з парниковими газами, головним з яких є водяна пара. У відсутності атмосфери з водяною парою температура поверхні нашої планети була б нижчою більш ніж на 30 оС. Але характерний час життя водяної пари в атмосфері становить всього кілька днів (в середньому його вміст в атмосфері залежить від температурного режиму). А ось час життя парникового газу СО2 в атмосфері набагато більше — близько сотні років. В історії Землі були епохи, коли концентрація СО2 була на порядок вищою, ніж зараз. Під час похолодання планети за останні десятки мільйонів років посилилася роль снігового покриву. З альбедо снігу та льоду пов'язана потужна позитивна зворотна зв'язок, що посилює вплив змін орбіти Землі: чим більше льоду та снігу при зниженні температури, тим більше відбиття потоку сонячного випромінювання в космос, і температура планети ще знижується. І близько 2 млн років тому зміни параметрів орбіти Землі почали суттєво проявлятися у вигляді льодовикових циклів. При цьому в межах останнього мільйона років домінує циклічність, пов'язана з ексцентриситетом орбіти Землі навколо Сонця з періодом близько 100 тисяч років. На сьогодні Земля пройшла температурний максимум в оптимумі голоцену, і можна було б очікувати продовження похолодання, але температура нашої планети не тільки не знижується, а швидко зростає.
— Тобто зараз ми живемо в якійсь незрозумілій флуктуації?
— За результатами сучасних досліджень швидке потепління в даний час пов'язане з посиленням парникового ефекту через антропогенні викиди парникових газів в атмосферу, перш за все СО2. Не випадково цьому часу дали визначення — антропоцен. Зараз вже є модельні оцінки, що в залежності від викидів парникових газів в атмосферу Земля може не досягти чергового льодовикового періоду в найближчі десятки тисяч років. Це залежить від того, скільки парникових газів буде викидатися в атмосферу. Ми провели чисельні розрахунки з глобальною моделлю Земної системи для останніх тисячоліть, включаючи оптимум голоцену, і для сотень років вперед при різних сценаріях антропогенних впливів. Згідно з отриманими модельними результатами, в останні роки сучасний клімат вже досяг рівня оптимуму голоцену або навіть перевищив його на регіональному рівні, зокрема в області півострова Ямал і сусідніх регіонах, що свідчить про антропогенний вплив на клімат вже геологічного масштабу. Формування відомих кратерів на Ямалі також вказує на те, що сучасне потепління з таненням вічної мерзлоти досягло рівня, порівнянного з рівнем оптимуму голоцену. При цьому можливе руйнування метангідратів неглибокого залягання з проривом метану в атмосферу.
— А вони справді прориваються?
— Вперше це було помічено в 2014 році. Потім, при аналізі більш ранніх супутникових знімків, було виявлено, що з подібними проривами пов'язане формування озер круглої форми. Таких озер багато на півострові Ямал і в сусідніх регіонах. Після прориву вічна мерзлота швидко тане, і за рік-два утворюються озера.
— А якщо б цей процес йшов не фрагментарно, а все прорвалося б відразу, це означало б дуже серйозну небезпеку?
— З деградацією метангідратів при глобальному потеплінні можуть бути пов'язані серйозні кліматичні проблеми. Як парниковий газ метан у розрахунку на одну молекулу більш ніж у 20 разів радіаційно ефективніший, ніж СО2. Але тут багато невизначеностей, пов'язаних як з їх запасами, так і з їх стійкістю. Згідно з нашими модельними оцінками, кліматичний ефект можливої деградації метангідратів у XXI столітті відносно слабкий. Це потенційно дуже важлива проблема, адже вічна мерзлота покриває майже дві третини території Росії. Ми давно займаємося цією проблемою. Якось, на початку 2000-х, я робив доповідь на цю тему на європейському симпозіумі, і голова секції мене перепитав: «Метанова бомба?» Я відповів: «Потенційна».
— Якщо льоди тануть, справа може дійти і до метанової бомби.
— Ми близько півтора десятиліть тому провели моделювання з використанням запропонованої простої моделі, що дозволяє робити аналітичні оцінки. Оцінили, при якому потеплінні антарктичний льодовий щит може почати танути. Насправді, як не дивно, при потеплінні він спочатку має рости. При потеплінні через збільшення вологомісткості атмосфери збільшується кількість опадів, а при негативній температурі в антарктичних широтах це сніг, снігозапас зростає. Але при перевищенні певної критичної глобальної температури починає домінувати танення антарктичного щита. Ми оцінили, що критичне збільшення глобальної приповерхневої температури — 1,6 оС. На глобальному рівні важливі й десяті частки градуса. Згідно з умовами Паризької угоди щодо зміни клімату (2015 року), яку підписала і Росія, необхідно, щоб глобальне потепління відносно доіндустріального рівня не перевищило 2 о</