Органічні сполуки на Церері виявилися власними, а не принесеними з космосу.

Церера — ще один приклад того внутрішнього будови світу з твердою поверхнею, яке з огляду на дослідження Сонячної системи виглядає все більш типовим: це кам'яне ядро, покрите досить значним шаром льоду. На думку багатьох учених, під цим льодом навіть може приховуватися солоний океан. Точно так само справи йдуть, наприклад, зі супутником Юпітера Європою, місяцем Сатурна Енцеладом, супутником Урана Мірандою.

Нагадаємо, діаметр Церери — приблизно 950 кілометрів, тобто вона в три з половиною рази менша за Місяць. Це найменша з усіх відомих карликових планет і водночас найбільший об'єкт Головного поясу між Марсом і Юпітером.

Обледенілість Церери планетологи вперше виявили за щільністю карликової планети, яка обчислюється шляхом співвідношення розмірів і маси. Щільність виявилася трохи більше двох грамів на кубічний сантиметр, і це занадто мало для цілком кам'яного тіла.

У 2014 році під час спостережень через інфрачервоний телескоп «Гершель» вдалося розрізнити над Церерою водяний пар. Рік по тому, вийшовши на орбіту навколо неї, зонд Dawn виявив на поверхні криовулкан висотою чотири кілометри.

Але найзахоплюючою новиною стало те, що супутник дозволив за спектром відбитого від поверхні світла розрізнити в 53-кілометровому кратері Ернутет органічні речовини. Які саме, правда, не встановлено, але повідомляли, що це алифатичні сполуки. До них належать, наприклад, метан, етилен, ацетилен, жирні кислоти.

Тоді виник спір про походження цереріанської органіки. Одні дослідники були впевнені, що її приніс упавший астероїд, а швидше, навіть комета. Інші підозрювали, що це ендогенні, тобто власні речовини карликової планети, які приховані під поверхнею і оголені в результаті удару.

Нещодавно з'явився вагомий аргумент на користь другої версії: дані вищезазначеного космічного апарата Dawn показали ознаки органічних молекул ще в 11 місцях на Церері. Як пишуть у The Planetary Science Journal дослідники з США, Іспанії, Італії та Німеччини, в основному вуглецеві сполуки прослідковуються також у кратерах, а особливо чітко — у великих і глибоких утвореннях Ялод і Урвара.

Цікаво, що раніше інша група вчених перевірила в лабораторії, наскільки швидко алифатичні сполуки повинні руйнуватися на поверхні Церери під впливом космічної радіації. Виявилося, що вони можуть протриматися лише близько сотні або кількох сотень тисяч років. Тим часом кратеру Урвара, як встановлено, вже сотні мільйонів років, а Ялод і того старший. На думку дослідників, це говорить про те, що органіка зберігається саме під поверхнею Церери і всі ці сотні мільйонів років продовжує повільно проступати в місцях ударів.