Палеонтологи дослідили анатомію загадкових девонських тентакулітів.

Сучасне біорізноманіття — продукт тривалої еволюції живого світу, який пройшов через ряд криз і кардинальних перетворень. З іншого боку, зараз ми спостерігаємо залишки колишнього різноманіття життя. Адже далеко не всі великі систематичні групи дожили до наших днів або залишили нащадків.

Тому з інтерпретацією деяких викопних залишків залишаються великі запитання. Такі «проблемні» організми то й справа кочують по великим таксонам. Вони легко можуть виявитися зовсім не тим, чим здаються.

За останні десятиліття немало суперечок викликали тентакуліти (Tentaculita). Залишаються розбіжності щодо діапазону часу їх існування, однак до ордовикського періоду цих безхребетних точно було немало, а в девонському вони пережили максимальний розквіт. Тентакуліти мешкали, головним чином, на дні, хоча деякі могли плавати в товщі води.

Розміри тентакулітів варіювалися від міліметра до п’яти або навіть семи сантиметрів. Вони сиділи в раковинах витягнутої конічної форми, які були складно скульптуровані: перетяжками, поздовжніми лініями, випуклостями тощо. Конкретний «візерунок» залежав від систематичної групи.

Застиглі в осадковій породі раковини тентакулітів віддалено нагадують болти та шурупи з різьбленням. Це породило спекуляції про нібито створені «будівельні матеріали» давніми цивілізаціями.

Між тим залишків м’яких тіл всередині раковин не знаходили. Скоріше за все, вони повністю поміщалися всередині довгих вузьких доміків і могли висовуватися — щоб займатися фільтрацією харчових частинок з води. Ймовірно, назовні виступали щупальця тентакулітів, між ними розташовувався рот, а зовні всю конструкцію закривала кришечка.

Ось тільки всі ці деталі залишалися на рівні здогадок. Звідси великі розбіжності в інтерпретації девонських «болтів».

Нова стаття в Historical Biology (An International Journal of Paleobiology) зробила тентакуліти значно зрозумілішими. Її автори описали 540 «відбитків» внутрішніх порожнин раковин, знайдених на півдні Вірменії біля монастиря Нораанк. Настільки вдалою стала перша знахідка тентакулітів у країні. При цьому 41 викопність зберегла на раковині сліди прикріплення м’язів-ретракторів — за їхньою допомогою тварина втягувалася всередину.

Всього відомо сім груп тентакулітів, що відрізняються будовою ретракторів, причому в новій статті описано одразу шість з них. У всіх місця кріплення м’язів розташовані виключно у верхівки раковини та мають близьку форму. Виходить, м’язи тентакулітів безпосередньо кріпилися до екзоскелету, що зближує їх з молюсками, брахіоподами та мшанками. Водночас живучі в трубках кільчасті черви (з якими довго порівнювали давніх «трубчастих») позбавлені цього ознаки.

Нові дані показали, що тентакуліти були двосторонньо-симетричними тваринами. Це виключає їх родство зі стрекаючими на кшталт медуз і коралів. Звідси зроблено висновок, що загадкові викопності з девону відносяться до групи Lophotrochozoa, до якої також входять сучасні кільчасті черви, молюски, мшанки, брахіоподи та плоскі черви. Ймовірно, Tentaculita були стовбуровою групою типу мшанки (Bryozoa), на які особливо схожі.