Палеонтологи виявили маленького отруйного ящера, який жив більше 200 мільйонів років тому.

Серед безлічі різноманітних інструментів полювання та захисту у тварин особливо екзотичним можна вважати отруту. Такою адаптацією володіють як деякі птахи та головоногі, так і тропічні жаби та багато рептилій. На думку відразу спадають отруйні змії: у їхніх зубах є спеціальні канали, через які токсин потрапляє в рану жертви. Подібний пристрій отруйного апарату можна зустріти, наприклад, у ядозуба, чия назва говорить сама за себе. Інакше діють комодські варани: у них токсин доповнює і без того небезпечні зуби та кігті, викликає шок і заважає крові жертви згортуватися.

Схожим озброєнням володіли і деякі вимерлі предки сучасних рептилій. Найдавнішим з виявлених отруйних ящерів вважається уатчитодон (Uatchitodon) — пізньотриасова рептилія, що жила приблизно 220 мільйонів років тому. Від неї знайдені лише зуби, але їхня будова, а саме — борозенки на поверхні зубів, підказала палеонтологам, що укус тварини був отруйним.

Такі ж бороздки на іклах знаходили у Sphenovipera jimmysjoyi — вимерлого представника клинозубих, що жив у середині юрського періоду. До слова, його останній живий родич — це гаттерія.

Нещодавно журнал PeerJ опублікував опис унікальної знахідки отруйних зубів раніше невідомого виду рептилії. Американські палеонтологи виявили в Аризоні фрагмент нижньої щелепи вимерлого ящера, на якому збереглося кілька зубів. Спеціалісти розпізнали на них канали, які, судячи з усього, слугували для доставки отрути в рану жертви.

За словами дослідників, знайдене тварина належить до підкласу плазунів Diapsida, проте через брак викопних свідчень визначити більш точне місце на філогенетичному дереві складно. Тим не менш, деякі особливості будови щелепи та трьох зубів (їхній розмір не перевищує 0,8 міліметра) дозволили палеонтологам віднести знахідку до нового роду і виду.

Вони назвали ящера Microzemiotes sonselaensis — перша частина імені складається з грецьких слів «маленький» і «каратель», а друга походить від назви геологічної формації в Аризоні, де знайшли екземпляр. Вік цього місцезнаходження вказує на те, що M.sonselaensis жив 217,7-213,87± 0,078 мільйона років тому, тобто в норийському ярусі верхнього відділу триасового періоду.

Бороздки на бічних поверхнях трьох зубів свідчать про те, що знайдене тварина використовувала отруту для полювання або захисту. Там збереглася емаль, тому вважати, що вони виникли через руйнування, не можна. Конічна та вигнута форма зубів найбільше відповідає нині живому аризонському ядозубу (Heloderma suspectum), його ще прозвали «монстром Гіла».

Автори статті припустили, що спосіб доставки отрути у нового ящера був таким же, як у ядозубів, тому отруєння могло відбуватися пасивно при тривалих укусах — захопленні здобичі приблизно на годину. Палеонтологи не виключили, що M.sonselaensis міг жити разом з уатчитодоном, проте у цих рептилій були різні стратегії полювання. Зуби уатчитодона дозволяли йому розрізати тіло здобичі, а нещодавно відкритий хижак, швидше за все, проколював його.

Крім того, M.sonselaensis, ймовірно, був досить дрібним тваринам — не більше землерийки — і полював на настільки ж дрібних хребетних або комах. Останнє побічно підтверджує знос верхівок зубів: можливо, вони стерлися об хітиновий екзоскелет.