Планетологи роз'яснили, чому вода на Марсі є «недосяжною».

У тому, що мільярди років тому на Марсі існували ріки, озера, моря та цілі океани, немає сумнівів. Наприклад, на поверхні видно численні звивисті структури, в яких геологи миттєво розпізнають русла висохлих рік. Ще на Червоній планеті знаходять глинисті мінерали, а глина утворюється лише за присутності води в рідкому стані.

Куди саме зникла марсіанська гідросфера — окреме питання: чи то вона в основному випарувалася в космос, чи то «пішла в землю», тобто вбудувалася в структуру твердих порід. У будь-якому випадку Червона планета досі зберігає значні обсяги водяного льоду не лише в полярних шапках: супутникові прилади виявили, що він прихований у більш низьких і навіть середніх широтах під шаром реголіту.

У 2008 році посадковий апарат «Фенікс» зробив на поверхні Марса невелику траншею, і в ній під рудим ґрунтом було видно щось біле. Коли через чотири дні це біле частково зникло, в NASA офіційно заявили: це водяний лід, який сублимує — одразу переходить у газоподібний стан.

На жаль, щоб вода на поверхні Марса могла залишатися в рідкому стані, Червоній планеті потрібно вищий атмосферний тиск. Тим не менш, протягом кожного тривалого марсіанського року (триває як 1,8 земного) планетологи спостерігають цікаві сезонні зміни: в теплий час в екваторіальних і середніх широтах на схилах з'являються вузькі і довгі вертикальні смуги. Причому взимку їх немає. Це один з важливих аргументів на користь версії, що це потоки води. Вчені припускають, що так можуть місцями просочуватися на поверхню ґрунтові води.

Марсіанська вода, на думку дослідників, повинна насправді представляти собою їдкий розсіл — дуже концентрований розчин солей. Як відомо, сіль слугує «антифризом»: з нею вода більш стійка до холоду і не замерзає іноді навіть при сильному морозі. У випадку Марса ідеальним видом солей для «приготування» такої незамерзаючої рідини вважають перхлорати — солі і складні ефіри хлорної кислоти. З ними вода не замерзне і при мінус 75 градусах Цельсія, а на Марсі середня температура — мінус 58, буває і близько плюс 20.

До речі, згадуваний «Фенікс» виявив сліди перхлоратів на Червоній планеті. Ще більш цікава картина склалася, коли на опорних стійках цього апарата помітили крихітні округлі білі структури: є великі підозри, що це замерзлі краплі того самого розсолу.

Нещодавно всі ці факти та припущення узагальнили дослідники з Університету Арканзасу та Інституту Місяця і планет у Х'юстоні (США). Свої висновки вони виклали в статті для журналу Proceedings of the National Academy of Sciences, і ці висновки виявилися не надто обнадійливими.

Вчені вважають, що перхлоратів у льодах на Марсі вкрай мало, тому підходящих розсолів там може утворитися лише «мікроскопічна» кількість. Крім того, на думку авторів статті, навіть у разі існування такої рідини вона для можливого життя на Марсі навряд чи була б придатною: у неї занадто низька так звана активність води — її «доступність» для хімічних реакцій і біологічних процесів.

Планетологи підкреслили, що, навіть незважаючи на все це, вони не вважають рідкі марсіанські розсоли зовсім нереалістичними, але можливими їх може робити лише маловірогідне збіг достатньо сприятливих умов і наявності потрібних солей. Що стосується сезонних смуг на схилах, то вони можуть виявитися слідами потоків піску і пилу, підсумували вчені.