Планетологи з'ясували, як Марс поглинає воду.

Китайський марсохід «Чжужун» нещодавно виявив «пляжні відкладення» на Рівнині Утопії, розташованій у середніх широтах північної півкулі Червоної планети. Там спостерігається берег давнього моря. У багатьох інших місцях видно звивисті русла пересохлих річок і виявлено глинисті мінерали, адже глина утворюється лише за наявності води в рідкому стані.

Усе це свідчить про те, що колись у Марса була повноцінна гідросфера. На думку планетологів, він почав зневоднюватися ще приблизно три мільярди років тому. Вчені продовжують досліджувати, чому і як саме планета втратила океани.

Серед можливих причин розглядаються слабка гравітація та майже відсутнє магнітне поле, але важливо зрозуміти сам процес зникнення води. Загалом вважається, що вона випарувалася з атмосфери в міжпланетний простір під дією космічної радіації, але є й альтернативна версія — ймовірно, величезну кількість води Червона планета могла вбирати в себе.

Марсіанський ґрунт може утримувати воду кількома різними способами: не лише у вигляді льоду, а й в адсорбованому стані, тобто як молекулярні шари на поверхні частинок у ґрунті. Нещодавно про ці «можливості» Марса розповіли вчені з Університету Тохоку (Японія) у статті для журналу Journal of Geophysical Research: Planets. Вони зібрали всі дані, які показали космічні апарати про властивості поверхні Червоної планети, і на їх основі склали незвичайну карту.

Виявилося, що в двох обширних регіонах Марса спостерігається цікава картина: реголіт значно дрібніший, пористіший і краще вбирає воду. Обидві ці області охоплюють екваторіальні та середні широти, одна з них розташована навколо вулкана Олімп, на околиці другої — в кратері Єзеро — наразі працює марсохід Perseverance. До речі, пористість ґрунту в цьому колишньому озері оцінили у 36 відсотків. Це означає, що більше третини всього обсягу «землі» займають пустоти.

Вчені змоделювали, скільки з урахуванням цих особливостей повинно було накопичитися води в ґрунті Червоної планети за останні 500 марсіанських років, тобто за тисячоліття за земними мірками. Виявилося, що поблизу екватора кожен квадратний метр ґрунту повинен містити на глибинах до двох метрів приблизно від двох до чотирьох кілограмів адсорбованої води: вона міцно пов'язана з твердими частинками, з'єднується з ними через фізичні та хімічні взаємодії і не може вільно переміщатися.

Таким чином, після надходження з атмосфери вода вже не повертається назад у повітря. Імовірно, вона є і глибше двох метрів, але це гранична глибина, на якій прилади можуть «бачити» водень.

У полярних регіонах ґрунт крупнозернистий, там працює інший механізм утримання води — у вигляді частинок льоду в пустотах. Як показало дослідження, на глибині від чотирьох сантиметрів може бути більше кілограма такого «порового льоду» в кожному кубічному метрі. Тепер потрібно з'ясувати, яку роль усе це відіграло в історії Марса.