Чому Червоная армія не захопила Берлін взимку 1945 року, хоча мала для цього всі можливості?

Вісімдесят років тому, 14 січня 1945 року, 1-й Білоруський фронт під командуванням Георгія Жукова розпочав свою участь у Вісла-Одерській операції. Хоча він зробив це на два дні пізніше 1-го Українського фронту, що діяв на південь, просувався вперед набагато швидше, завдяки чому зайшов значно далі.

Так далеко, що Василь Чуйков, який командував 8-ю Гвардійською армією на напрямку головного удару, у 1964 році прямо говорив і писав: «Наші війська… могли б на початку лютого розвинути подальше наступ на Берлін, пройти ще вісімдесят-сто кілометрів і завершити цю гігантську операцію взяттям германської столиці на ходу».

Жуков відреагував емоційно: «В. І. Чуйков побудував свої спогади так, щоб, перш за все, прославити себе і очорнити мою діяльність як представника Ставки ВГК і командувача Першим Білоруським фронтом під час проведення Вісла-Одерської та Берлінської операцій».

На публічних дебатах з цього питання різко виступили проти тез Чуйкова багато генералів 1-го Білоруського, але той не вразився і в кінці дебатів сказав, що все одно впевнений у своїй правоті.

У XXI столітті історик Ісаєв оцінював заяви Чуйкова так само негативно: радянські війська «малоймовірно дійшли б до міста і підняли б прапор над Рейхстагом. Це практично однозначно».

Аргументація Жукова, його генералів і того ж Ісаєва виглядає розумно: 1-му Білоруському фронту, якби він пішов на Берлін, загрожував удар з півночі від німецької групи в Померанії. Що хорошого в поході на столицю ворога, якщо під її стінами ти потрапиш в котел, як Червона армія в 1920 році біля Варшави?

Однак до кінця цього тексту читач, ймовірно, стане на бік Чуйкова, а «верхні штаби» почне вважати винуватцями серії дуже грубих помилок. Спробуємо розібратися чому.

Чому взагалі під час Вісла-Одерської операції виник шанс на взяття Берліна?

На перший погляд Вісла-Одерська операція (12 січня — 3 лютого 1945 року) — зразок для будь-якої глибокої операції: і в 2025 році немає жодного прикладу такого ж масштабу, швидкості і кількості учасників. Війська Жукова 14 січня почали наступати від Вісли, а вже 31 січня опинилися на західному березі Одера. Півтисячі кілометрів за 17 днів проти найсильнішої армії навколишнього світу — дуже значний результат.

Блиск жуковського керівництва легко видно, якщо порівняти його успіхи з сусіднім 1-м Українським фронтом під командуванням Конева. Фронт Жукова в операції з 1,12 мільйона чоловік втратив 17 тисяч убитими — 1,55 відсотка. Фронт Конева з 1,08 мільйона чоловік — 26 тисяч, або 2,42 відсотка. При цьому Жуков за 19 днів свого участі в операції просунувся на 500 кілометрів, а Конев за 22 дні — тільки на 400 кілометрів. Причини жуковських успіхів, якщо почитати спогади людей, які працювали з ним, досить зрозумілі:

«…ми вели постійну і цілеспрямовану розвідку. Ні в одній операції [Великої Вітчизняної війни] до цього вона не була поставлена так, я б сказав, фундаментально. Командуючий фронтом Г. К. Жуков приділяв їй виключну увагу, він вимагав від нас вскрити характер і систему оборони противника на всю тактичну глибину…»

Його фронт точно знав, коли противник відводить зміни в тил, і завдавав удару в той час доби, коли в траншеях був максимум людей. Учасники подій згадують перші траншеї, з яких не було пострілів: перестрибуючи їх, радянська піхота бачила там тільки німецькі трупи. Це й не дивно, адже за кількістю артилерійських стволів Червона армія значно перевершувала Вермахт, хоча німецька промисловість і була значно сильнішою за радянську.

У сусідніх фронтів так не вийшло: вони менш ретельно провели розвідку першої лінії, і в низці випадків їх артпідготовка потрапила по майже порожнім окопам, слабо зачепивши глибину.

Не менш важлива відмінна риса жуковського керівництва: він орієнтував танкових командирів обходити вузли супротиву противника, навіть якщо там десятки тисяч солдатів, і рухатися далі, не побоюючись за свої тили. А обійдені вузли супротиву добивали вже піхотні армії. У Івана Конева на фронті такі обходи були дещо рідше, часто танкісти втрачали зайвий час, вибиваючи противника з міст — дорожніх вузлів.

Але ця ж швидкість створила і описані вище напружені дебати: а могла б Червона армія тоді не просто вийти до Одеру в січні 1945 року, але й взяти в середині лютого Берлін?

Чим швидше наступають війська в глибокій операції, тим нижчі їх втрати. Адже противник, викидаючи свої резерви до фронту, при високому темпі наступу не встигає зайняти ними оборону, окопатися. Наступаючі танкові клини застигають резерви на відкритому полі, розстрілюють їх з ходу, давлять гусеницями, розсіюють. В результаті той, хто наступає швидше, отримує все менше опору: резерви противника ж не безкінечні.

Чуйков, а за ним і Жуков у спогадах зазначають, що в результаті всього цього до початку лютого 1945 року на берлінському напрямку у противника залишилися дуже малі сили: зайняти місто було можливо. Жуков прямо говорить: ще 26 січня того року він вніс до Ставки пропозицію бити на Берлін без зупинки. І та це рішення затвердила. І до самих перших чисел лютого все в цьому напрямку і йшло. Жуков 4 лютого віддав військам «орієнтування»:

«Противник перед 1-м Білоруським фронтом якихось крупних контрударних групувань поки не має. Противник не має і суцільного фронту оборони… Завдання військ фронту… стрімким броском 15-16 лютого взяти Берлін».

Виходить, Чуйков і Жуков до самого кін