В НИУ ВШЕ встановили, що єгиптяни не так вже й боялися смерті.

Дослідження опубліковано у журналі «Шаги/Steps». У історії вивчення єгипетської релігії європейськими та британськими вченими XIX–XX століть воно часто зводилося до культу смерті та післясмертних практик. Зокрема, роботи відомого археолога та сходознавця Уолліса Баджа сформували уявлення про давньоєгипетську культуру як про «містичну» та «іншу», акцентуючи увагу на одержимості смертю в порівнянні із західними цивілізаціями.

Цей підхід, відомий у соціальній психології як теорія управління страхом смерті (TMT), припускав, що будівництво пірамід або створення «Книги мертвих» — це спроби впоратися з відчуттям неминучості смерті. Тексти містили заклинання, які, як вірили єгиптяни, захищали померлих у загробному житті та допомагали долати небезпеки.

Єкатерина Олександрова пропонує доповнити цей підхід до аналізу релігії давніх єгиптян теорією компенсаційного контролю (CCT). Згідно з цією теорією, відчуваючи брак контролю над своїм життям, люди звертаються до зовнішніх джерел — богів та правителів — для збереження порядку. Аналізуючи «Тексти пірамід» та «Книгу мертвих», дослідниця ставить питання: що було головною мотивацією складних ритуалів — страх смерті чи прагнення підтримувати порядок і контроль над світом? Текстологічний аналіз демонструє, що в них відображено не лише страх перед смертю, але й зусилля збереження космічного порядку, що вказує на більш складні мотивації єгипетської релігії.

На думку автора, основною рушійною силою давньоєгипетської релігії було не стільки прагнення уникнути смерті, скільки необхідність підтримувати стабільність і порядок як на землі, так і в загробному світі. Ритуали слугували способом відновлення космічної гармонії і підкреслювали важливість контролю над силами хаосу. Саме в цьому полягала роль фараонів — божественних правителів, які відповідали за збереження миру і гармонії не лише на землі, але й у загробному житті, вважаючись гарантами порядку — маат.

В єгипетській культурі важливе місце займала практика підтримання космічного порядку, який позначався словом «маат» — принцип гармонії та стабільності. Цьому порядку постійно загрожували сили руйнування, що називалися «ісефет»​.

Дослідниця підкреслює важливість індивідуального контролю в єгипетських поховальних практиках. Власницькі та загрозливі написи в гробницях часто використовують юридичну риторику як попередження для тих, хто міг би осквернити могилу​. У цих написах покійний не лише висловлював надію на відновлення справедливості в суді Великого бога в іншому світі, але й розраховував на власні чаклунські здібності, що дозволяли покарати грабіжника. Смерть лякала єгиптян, але це була «друга смерть», що настала при невдалому стеченні обставин в іншому світі. Щоб впоратися з нею, у єгиптянина були культурні технології: наприклад, «сердечні амулети» не дозволяли серцю померлого свідчити проти нього на суді Осіріса.

Єкатерина Олександрова підкреслює, що страх смерті — це переживання індивідуального характеру. Засоби, які можуть позбавити від цього страху, розглядалися єгиптянами як благо, доступне спочатку лише фараону та еліті, проте досягається воно колосальними зусиллями всієї країни.

Теорія компенсації браку контролю дозволяє бачити поховальні практики різних соціальних класів, від простолюдинів до правителів, як частину єдиної системи, де соціальний статус безпосередньо пов’язаний з відповідальністю та внеском у підтримання світового порядку. Чим вищий соціальний статус, тим вища відповідальність і, як вважали єгиптяни, внесок його носія в підтримання світового порядку.

«Забезпечення правильного поховання божественному правителю — необхідність, що так само очевидна, як здійснення храмового культу. Царські заупокійні тексти прямо говорять про те, що “пробуджений від сну смерті” фараон встановлює маат на місце ісефет. Це означає, що турботи про поховання фараона не лише примножують його особисте післясмертне благополуччя, але й націлені на загальне благо, адже працюють на забезпечення стабільності космічного порядку», — підсумовує автор дослідження​.