У пилуватому марсіанському льоду може відбуватися фотосинтез.

Те, що запаси марсіанського сухого та водяного льоду не обмежуються полярними шапками, було виявлено, зокрема, завдяки несподіваному відкриттю 2008 року: тоді космічний апарат «Фенікс» своєю роботизованою рукою прорив невелику траншею, а точніше, лише трохи копнув марсіанську поверхню в Зеленій долині, що розташована в середніх широтах Північної півкулі Марса.

На знімку, зробленому одразу після цього, з-під реголіту на глибині п’яти-шести сантиметрів чітко видно щось біле. А коли це щось через кілька днів зникло, стало абсолютно ясно, що це була зовсім не сіль, а лід, який у розрідженій атмосфері Червоної планети швидко сублімував.

Пізніше за даними супутникових приладів вдалося скласти карту розподілу водяного льоду на Марсі. Виявилося, що на значній частині поверхні планети він ховається на глибинах 10-20 сантиметрів, тобто дістатися до нього можна без екскаватора.

Але ще цікавіше стало після детального розгляду знімків деяких марсіанських ярів. Наприклад, у Дао Валліс — звивистому пустому руслі давньої річки. Планетологи підозрюють, що видимі в ньому білі розводи — це лід, який навіть не потрібно розкопувати. На думку вчених, він утворився з снігу, який випадало за останні мільйони років під час марсіанських льодовикових періодів, накопичувався, ущільнювався, тверднув і покривався шарами марсіанського пилу.

І саме з приводу цього пилового покриву дослідники висловили цікаву думку: він переважно непроникний і при цьому досить темний, а значить, поглинає чимало сонячної енергії. Це наводить вчених на підозру, що десь під цим покриттям накопичений лід може місцями відтаювати, і при цьому він не буде сублімувати, оскільки закритий від атмосфери, а шари, що лежать над ним, створюють тиск, який теоретично дозволяє воді перебувати в рідкому стані.

А там, де удари астероїдів або вітер на крутосхилах пагорбів оголюють лід, через нього може проникати стільки сонячного світла, скільки цілком достатньо для фотосинтезу, тобто для існування мікроскопічного життя в цих гіпотетичних резервуарах талих вод. Сміливою гіпотезою поділилася в Nature команда американських вчених на чолі з Адитьєю Хуллером з Каліфорнійського технологічного інституту.

У NASA відзначають, що такі підлідні водойми на Землі рясніють мікробами, водоростями та грибами, і всі вони успішно фотосинтезують, тому дослідження марсіанських льодів на предмет можливих місць відтаювання — одна з найцікавіших задач у пошуку позаземного життя.

В будь-якому випадку, очевидно, що життя на Марсі варто шукати саме десь під поверхнею, оскільки у планети вкрай слабке магнітне поле і, як уже згадувалося, розріджена атмосфера, тож відкрита поверхня дуже мало захищена від сонячної та галактичної радіації.