Василь Ключарев: «У свободу волі можна вірити, але це не означає, що вона існує».

— Як ви вважаєте, чи є у нас свобода волі і що це взагалі таке? Чи можна називати її проявом не лише свідомих, але й несвідомих мотивів? Адже за тим, що потрапляє в наше свідомість, теж можна нести певну відповідальність — це мотив краще розуміти себе, розвивати «усвідомленість».

— Я симпатизую ідеям відомого нейроендокринолога і приматолога Роберта Сапольскі, який стверджує, що свободи волі немає. Що стосується визначення, то в даному випадку важлива думка не лише нейробіологів, але й філософів. Адже вони століттями б’ються над визначенням терміна свобода волі і досі не знайшли чіткого відповіді. Можна використовувати визначення свободи волі як «можливість слідувати своїм бажанням», навіть коли нами керують якісь не усвідомлювані нами мотиви. Але ось вам наочний приклад — патологічний маніяк, яким явно керують якісь його усвідомлені та неусвідомлені мотиви. Він явно діє так, як йому хочеться. Але чи є він повністю вільним у своїх діях?

Знайдуться ті, хто скаже: так, вільний, людина вільна вибирати, як їй вчинити. Інші будуть стверджувати протилежне. Однак якщо дивитися на це з точки зору причинно-наслідкових зв’язків, то якому-небудь дії або думці завжди знайдеться причина. Визначена генетика, дитячі травми, соціальні умови, історія переживання насильства, патологічний гормональний фон або порушення роботи мозку — все це може призвести до девіантної поведінки. Чи є тут вільний вибір у цієї людини, чи він передбачувано «детермінований» стати маніакальним злочинцем.

Візьмемо приклад простіше. Якщо ми відмотамо історію будівництва Пізанської вежі назад, то побачимо: її нахил є наслідком інженерної помилки. Щоб вежа не кренилася, цієї помилки не повинно було бути спочатку. Скільки б разів ми не будували вежу за неправильним проектом з непідходящих матеріалів, результат буде один і той же — вона впаде. Ментально відмотайте назад час у будь-якому рішенні, на сам момент його прийняття. У рішення були певні причини (настрій, доступна інформація, викид гормонів, що завгодно) і саме з-за них воно було прийнято. Для іншого рішення потрібні інші причини, точно так само для того, щоб вежа не впала, потрібен інший план і інші матеріали.

Тому такий мислений експеримент з перемотаним часом дозволяє усвідомити, що прийняте рішення не може бути іншим. Це ілюзія, що ми могли б прийняти інше рішення, для цього або ми, або обставини повинні були бути іншими. Так ми можемо розкласти причини будь-яких явищ — в тому числі, наших думок і дій. Просто ми не завжди бачимо ці причини, часто ми просто не маємо уявлення про якісь закономірності, які ми або називаємо випадковістю, або рішенням нашої інтуїції. Насправді, безліч прихованих і явних причин приводять до певного результату і жодному іншому привести не могли.

Але ж є випадкові процеси у фізиці та хімії?! Згідно з квантовою фізикою, є. Але вони не здатні вплинути на півторакілограмовий мозок. Навіть якщо б і змогли, то випадкове рішення не є вільним, від нас воно точно не залежить. Механізми наших рішень підпорядковані строгим законам природи, навіть якщо частина з них нам поки невідома. І ми самі — продукт природи, на нас і наш мозок точно так само діють закони фізики та хімії. У нашому мозку відбуваються певні фізико-хімічні реакції, які завжди рухаються за певними алгоритмами. Щоб наше рішення в якийсь момент часу виявилося іншим, повинні були відбутися інші процеси в нашому мозку. Потрібні були інші умови: інший момент, інше середовище, інше самопочуття, інша історія розвитку, інша генетика, нарешті. Звідси виникають невідворотні питання — чи відповідає людина за свій злочин чи ні? Чи варто захоплюватися досягненнями якогось художника або професора? Або ж вони й не могли бути іншими.

— Чи можемо ми вибрати, яку з цих фізико-хімічних реакцій запустити?

— Сьогодні за допомогою складної апаратури ми можемо спостерігати, в який момент мозок приймає рішення, виходячи з його активності. Припустимо, ми можемо сказати собі — я не буду приймати рішення. У свій час і сам Лібет показав, що є певне часовий вікно, коли людина може скасувати своє рішення — не приймати його. Він був переконаний, що це і є момент свободи — можливість звернути запущений процес назад. Але насправді, якщо говорити про причинно-наслідкові зв’язки, знову виникає питання — а з чого раптом ти вирішив скасувати своє рішення?

Це нове рішення звідкись з неба впало, ти можеш стверджувати, що у цього не було причин? Ні, не можеш. І ти починаєш розгортати іншу причинно-наслідкову ланцюг. Можливо, пов’язану з більш складно організованими областями мозку, які спочатку щось планували, а потім вирішили довести собі, що ти вільний. Але там була запущена своя причинно-наслідкова нитка, що передбачає, що ти розгорнеш назад свій попередній план. Тобто певні нейрони були детерміновані прийняти рішення «не приймати рішення». Розумієш? І навіть якщо припустити, що можливі якісь випадкові процеси, то при чому тут твоя свобода? Адже це не ти прийняв рішення — це просто була випадковість.

— Якщо уявити, що наші рішення детерміновані нашим безсвідомим, то чи можна з ним якось працювати, щоб не змінити, але хоча б якось заздалегідь розуміти, куди нас «несет»?

— Висловлю свою думку. Звісно, в принципі, я можу піти до психоаналітика або поведінкового психотерапевта, які почнуть працювати зі мною, розгортаючи мої дитячі спогади або виробляючи нові реакції на ту чи іншу ситуацію. Або, наприклад, записатися на прийом до психіатра — він випише мені таблетки від психіатричного захворювання. Але знову у нас виникає те ж питання — а з чого раптом ми вирішили звернутися до спеціаліста, чи було це рішення вільним? У сенсі: могли ми його не прийняти?

— Як у цьому випадку вчиняти з злочинцями?

— Цікаві ідеї з цього приводу висловлює відомий вчений Стівен Пінкер. Ось уявіть: адвокат встає на суді і показує МРТ-знімок мозку свого підопічного приблизно з такими словами: «Ви подивіться, він не міг не вбити. У нього область мозку – мигдалина