Венера: чорна діра технологій чи полігон для їх випробування?

Венера: кладовище чи скарб?

Космос і XX століття у більшості асоціюються з першим польотом людини навколо Землі та висадкою на Місяць. В тіні цих дійсно епохальних подій залишилися не менш, а в чомусь і більш значущі досягнення: венеріанські експедиції, перша з яких стартувала за кілька місяців до історичного польоту Гагаріна. Переважна більшість цих експедицій була організована радянськими вченими – саме тому Венеру у всьому світі досі вважають най«російською» планетою Сонячної системи.

Значущість венеріанських експедицій відчувається вже в їх масштабах. Тільки уявіть: 16 автоматичних «Венер», 1 зонд і 2 «Веги» всього за 14 років! Три «Венери» героїчно загинули, роздавлені жахливим тиском, одна, втративши зв'язок, безслідно зникла в глибинах космосу, але переважна більшість апаратів досягла мети і повідомила цінну інформацію про грунт, атмосферу та зовнішній вигляд поверхні планети. Але навіть ці щасливчики виконали свій обов'язок перед радянською та світовою наукою ціною свого життя: наземні апарати пропрацювали всього по два години, зонди-аеростати – два дні, орбітальні апарати – від кількох місяців до кількох років.

Якщо відкинути особливо екстремальні умови на Венері (температура в середньому 470°C, тиск 90 земних атмосфер), то в загальному така доля будь-якої космічної дослідницької техніки: всі ці дорогі, напичкані найсучаснішою для свого часу електронікою апарати завжди летять до пункту призначення з квитком в один кінець.

Сьогодні, коли часто говорять про те, що космічні технології повинні приносити прибуток, цілком закономірно поставити питання про доцільність таких експедицій, особливо експедицій на Венеру – планету, на яку, очевидно, ніколи не ступитиме нога людини.

Альтернативна версія розвитку Землі

Однією з вагомих причин продовження венеріанських досліджень, з точки зору вчених, є спроба отримати відповідь на питання про причину розбіжності шляхів розвитку планет-сестер, Венери та Землі.

Дійсно, дві найближчі одна до одної планети Сонячної системи сформувалися з одного й того ж матеріалу, приблизно в один і той же час, отримують приблизно однакову кількість сонячної енергії. У них приблизно однакова маса та розмір. Здавалося б, вони повинні розвиватися приблизно в одному й тому ж напрямку, однак насправді Венера – це зовсім інший світ. Якщо за блакитним сяйвом Землі ховається океан життя, то за оманливим блакитним сяйвом Венери – океан смерті.

– Одна з гіпотез, що проливає світло на відмінність Венери від Землі, полягає в тому, що на Венері сталося щось таке, що знищило сприятливий клімат планети, перетворивши її на той ад, про який ми знаємо завдяки даним автоматичних апаратів. Є версія, що сама життя колись була перенесена на Землю саме з Венери, – вважає експерт.

Сучасній науці відомі мікроорганізми, які здатні виживати у вакуумі, наприклад, тихоходки. Вони можуть впадати в сплячку і витримувати неможливі для життя умови кілька місяців. З цієї точки зору мікроорганізми цілком могли «перекочувати» на Землю в недрах метеоритів – наприклад, відколених частин Венери. Така гіпотеза пояснює також, чому Венера так повільно обертається навколо своєї осі: венеріанський «день» триває більше 243 земних діб. Якщо Венера зазнала зіткнення з якимось великим космічним тілом, яке вплинуло на швидкість її обертання і зупинило розвиток життя на планеті, то її осколки цілком могли розлетітися в різні сторони і занести на Землю залишки венеріанської мікрофауни.

– Науковий сенс вивчення Венери в цьому ключі – це можливість відтворити картину того, що сталося на планеті і через призму венеріанської історії подивитися на наш дім: не може чи щось подібне статися і з нами, і якщо так, то як це зупинити? – зазначає Іван Рудий.

Каталізатор технологічного прогресу

Це не єдина причина продовжувати покоряти Венеру. Будь-яке складне завдання, що стоїть перед людством, стимулює нас придумувати нові способи вирішення, розвивати технології. Відомо, що одним з найсильніших прискорювачів прогресу є війни: без «гарячих» і «холодних» війн XX століття у нас не було б ані атомних електростанцій, ані інтернету, ані супутникового зв'язку, ані реактивних літаків.

Але війни XX століття принесли хаос і руйнування, загибель мільйонів людей. Космос – набагато більш гуманний спосіб науково-технологічного розвитку, подібно до того, як олімпійські ігри та міжнародні спортивні змагання – більш гуманна і плідна заміна міжнаціональному суперництву.

У цьому сенсі Венера – це і прекрасний стимул для розробки нових пристроїв, і одночасно ідеальний полігон для їх застосування. Виклик для людства.

Яскравий приклад – розробка високо температурної електроніки, яка здатна працювати при екстремально високих температурах і тиску венеріанського клімату. Така електроніка вже створена і показала, правда, поки в лабораторних умовах, свою працездатність. Але без Венери людство ніколи б не зробило крок у цьому напрямку.

Така електроніка в сукупності з іншими приладами, матеріалами, механізмами, які здатні працювати на Венері, може бути в подальшому застосована для вивчення екстремальних областей на самій Землі: всередині вулканічних кратерів, в Маріанській впадині – зоні надзвичайно високого тиску, в ядерних реакторах, під час пожеж і в інших екстремальних ситуаціях.

Венера представляє велике поле і для застосування технологій штучного інтелекту. Справа в тому, що через велику відстань між планетами управляти технікою дистанційно, м'яко кажучи, не дуже ефективно: між командою оператора на Землі і виконанням її на Венері проходить кілька хвилин. Якщо для орбітальних космічних апаратів це не так критично, то для літальних апаратів, що вивчають атмосферу планети, це може призводити до катастроф.

Правда, до сих пір для вивчення атмосфери Венери застосовували тільки некеровані аеростати, однак для систематичного і комплексного дослідження цей спосіб вже не підходить. Вчені бачать вихід у запуску самоуправ