Візантія та Росія: як ми стали спадкоємцями Східної Римської імперії? Інтерв'ю з Сергієм Прокопенком.

[Naked Science]: З чого почалися зв’язки між Руссю та Візантією?

[Сергій Прокопенко]: До періоду остаточного оформлення слов’ян як етносу Візантія була домінуючою державою. Приблизно як США наприкінці 1990-х років. Візантійські автори, такі як Прокопій Кесарійський або Маврикій, тоді називали слов’ян антами або склавінами. Вони вважали слов’ян варварами. Це зрозуміло — у наших предків на той момент не було державності та писемності. Вони сповідували язичництво і поводилися досить агресивно, регулярно здійснюючи набіги і розоряючи візантійські території. А в VII-VIII століттях навіть заселили території Візантійської імперії, дійшовши до Пелопоннесу. Римські імператори періодично переселяли племена слов’ян з Балкан у Малу Азію для боротьби з персами та арабами, проте ця міграційна політика провалилася: переселенці часто переходили на бік ворога, а на Балканах слов’ян було так багато, що в Фессалоніках, рідному місті святителів Костянтина та Мефодія, всі з дитинства говорили одночасно грецькою та слов’янською.

Не дивно, що візантійські автори описували слов’ян неприємними словами. При цьому Візантія продовжувала політику угоди з федератами — союзниками Римської імперії, які жили по її кордонах і охороняли території. Візантійці були дипломати — з кимось вони надавали перевагу домовитися, а з кимось — воювати. Тому хитрість і розрахунок візантійців і справді стали загальновизнаними.

[NS]: Що було далі?

[СП]: У 860 році на політичну арену виходить союз племен «Рос», воїни якого зухвало нападають на Константинополь. Через два роки князь Рюрик і його дружина прибули в Ладогу. Саме в цей час демонструє бурхливий ріст Рюрикове городище, а згодом засновується Великий Новгород. Але якраз з VII по IX століття Візантія переживає дуже серйозний тиск з боку арабів, коли були перерізані торгові маршрути, а Константинополь у ті часи був чудово розвиненим торговим центром, де можна було купити і продати все, що завгодно.

Тоді й почав оформлюватися знаменитий шлях з варяг у греки, навколо якого почало формуватися наше державне утворення. Розвивалася торгівля і в рамках другого шляху — з варяг у хазар. Зрозуміло, що при формуванні державності Русь почала активно вбудовуватися в торгові відносини з Константинополем. Відтепер вони не лише воюють, а й торгують.

Вже тоді в свідомість слов’ян активно проникає християнство — задовго до хрещення Русі. Згадайте хоча б хрещення княгині Ольги — перш ніж Володимир охрестив Русь, ґрунт для цього вже був підготовлений. Нарешті, під час язичницької реформи Володимира Святославовича мученицьки загинули за віру двоє варягів-християн, що свідчить про існування в Києві християнської громади до 988 року.

[NS]: Візантія була центром культури та технічного прогресу. Що в цьому плані переняли від неї слов’яни?

[СП]: Враховуючи потужний вплив, звичайно, ми не могли не перенести досягнення Візантії. При цьому просте копіювання плодів ніколи не принесе успіху — потрібна власна переробка. Відбувається потужний сплеск розвитку культури — як матеріальної, так і духовної.

Завдяки взаємодії з Візантією Русь за короткий проміжок часу подолала кілька етапів свого розвитку. В результаті наші предки дуже швидко освоїли ази літератури та мистецтва, які транслювала Візантія. Причому важливо пам’ятати, що Східна Римська імперія, на відміну від європейської версії розвитку, яка перейняла традиції Західної Римської імперії, не мала розриву з Античністю.

Після певного краху Західної Римської імперії Європа як би переформатувалася і відтворювалася заново. А от Візантія продовжила своє розвиток без цього розриву. Цей досвід і був переданий нам.

[NS]: Які конкретно є приклади цього, пам’ятники?

[СП]: З Візантії до нас прийшло кам’яне зодчество. Наприклад, Десятинна церква в Києві (не збереглася). Її будували візантійські майстри, а от у зведенні соборів Святого Софії в Києві, Новгороді та Полоцьку брали участь вже й руські майстри. Нічого ганебного на Русі не вважали і в копіюванні. Про це ми знаємо, наприклад, тому що кам’яна кладка того ж собору Софії в Києві чергується шарами плинфи — широкого обожженого цегли, яку використовували візантійці при спорудженні будівель для підвищення їх сейсмостійкості.

Для Руської рівнини це було неактуально, але спочатку собори на Русі справді будували з використанням плинфи. Потім це явище закріпилося в російському зодчестві і проіснувало до XV століття.

Окрім кам’яного зодчества, з Візантії до нас прийшли фрески, мозаїки, іконопис. Усі чудотворні руські образи, згідно з переказами, сходять до часів Костянтина та Володимира Мономаха, тобто до XI-XII століть, як і державні символи — шапка Мономаха, барми, скіпетр з державою. У Візантії були мозаїки та фрески світські, але дійшло до нас їх менше, ніж давньоруських.

Багато ремесел також прийшли до нас з Константинополя. Наприклад, склярне мистецтво, виготовлення плинфи, ювелірні техніки роботи зі сріблом та золотом (скань, зернь, чорніння, позолота тощо), золотошвейне мистецтво, вишивка по шовку та атласу.

[NS]: В радянський час про Візантію та зв’язки з нею воліли не говорити, тому ми не так багато знаємо. Які факти про неї в результаті стали долею лише істориків? В які міфи ми віримо до сих пір?

[СП]: Дійсно, є така проблема. У рамках історичної науки Візантія — це держава, пам’ять про яке намагалися знищити і серйозно не вивчали. На заході, якщо її і досліджували, то як би «згори». Тому дуже багато мі