Вченим достеменно відомо, що наша Всесвіт розширюється. Це зафіксовано різними методами: наприклад, через аналіз особливостей реліктового випромінювання (віком 13,8 мільярдів років) або за яскравістю «стандартних свічок», наднових типу Ia, які майже завжди мають однакову енергію вибуху. Оскільки енергія однакова, то і яскравість така ж. Порівнюючи цю яскравість з відстанню до далеких галактик, астрономи можуть визначити і швидкість розширення простору між Землею та спостережуваною галактикою.
Проблема в тому, що ці методи дають дуже різні швидкості розширення Всесвіту. За реліктовим випромінюванням він розширюється зі швидкістю 67,4 кілометри на секунду на один мегапарсек простору (один мегапарсек — це 3,26 мільйона світлових років). А за надновими — щонайменше на 73 кілометри на секунду. Різниця в кілька кілометрів на секунду здається незначною. Але якщо ми врахуємо, що діаметр Всесвіту в районі 100 мільярдів світлових років (десятки тисяч мегапарсек), то вийде, що йдеться про суттєве розходження.
У науковій літературі його прийнято називати «напруженістю Хаббла». Довгий час розходження списували на недоліки методу вимірювання за надновими. Мовляв, коли наднова знаходиться десь далеко, відстань до цього району може бути визначена недостатньо точно, звідси і розбіжності з методом, основаним на аналізі реліктового випромінювання.
Тепер група американських астрономів на чолі з Даном Скольником (Dan Scolnic) опублікувала в The Astrophysical Journal Letters результати спостережень за надновими в галактичному скупченні Волосся Вероніки. Це порівняно велике скупчення об'ємом у три тисячі кубічних мегапарсек.
Автори роботи вивчили яскравість 13 наднових типу SN Ia з цього скупчення. Потім вони звернулися до відстані до них, визначеній іншими методами (за допомогою Dark Energy Spectroscopic Instrument). В результаті у них вийшла швидкість розширення Всесвіту в 76,5 кілометра на секунду, тобто така ж, як у більш ранніх роботах за надновими. Принципова відмінність нової роботи від попередніх полягає в тому, що вона стосується порівняно близьких до нас галактик і наднових, причому тих, відстань до яких добре визначена астрономами. Сумніватися в цифрі швидкості розширення Всесвіту на основі цих даних вже надзвичайно важко.
Це усвідомлюють і самі автори нової роботи. Дэн Скольник в коментарі для преси відзначив: «Напруженість [Хаббла] тепер перетворилася на кризу… Це говорить, до певної міри, що нинішня космологічна модель може бути зламана. Ми в точці, де чинемо серйозний тиск на моделі, які використовувалися в останні 25 років, і бачимо, що кінці не сходяться з кінцями. Така ситуація може змінити те, як ми уявляємо Всесвіт, і це захоплююче».
Робота Скольника і співавторів не ставить під сумнів швидкість розширення Всесвіту, якою її розрахували на основі реліктового випромінювання. Вчені лише зазначають, що швидкість розширення простору-часу, яка зафіксована для реліктового випромінювання, не збігається з тією, що зафіксована для Волосся Вероніки, що лежать приблизно в ста мегапарсеках (близько 320 мільйонів світлових років) від нас.
Раніше Naked Science вже відзначав, що так зване напруження Хаббла турбує космологів головним чином тому, що Стандартна космологічна модель припускає: швидкість розширення Всесвіту не повинна серйозно змінюватися з часом. Однак інші моделі — зокрема, пульсуюча Всесвіт Миколи Горькавого — не лише не суперечать напруженню Хаббла, але й вимагають його існування. У моделі Всесвіту за Горькавим швидкість її розширення до певного моменту буде зростати. Тобто в її рамках цілком логічно, що розширення простору-часу 13,8 мільярдів років тому відбувалося з меншою швидкістю, ніж триста мільйонів років тому, в Волоссі Вероніки.