Вимиранню динозаврів передувало короткочасне похолодання.

Завершення мезозойської ери та початок кайнозойської (яка триває досі) відзначено масовим вимиранням. Тонкий шар іридію (звичайного для астероїдів, але відсутнього на земній поверхні) віком 66 мільйонів років поширений глобально по всьому світу. Це — головний аргумент на користь того, що причиною вимирання стало одне лише катастрофічне зіткнення.

Водночас датування вивержень Деканських траппів (дослідження 2019 року: 1,2) додає аргументів тим, хто вважає, що вимирання було зумовлено не лише падінням астероїда, але й близькими за часом потужними виверженнями вулканів.

Тепер дослідницька група під керівництвом Лорен О’Коннор (Lauren K. O’Connor) з Манчестерського університету (Великобританія) проаналізувала зразки лігнітів (різновид бурого вугілля), що залягають у районах Пірамид-Бьютт (Північна Дакота) та Уест-Біжу (Колорадо) та виявила ознаки короткочасного, але значного похолодання на планеті приблизно 66 мільйонів років тому (близько 30 тисяч років до масового вимирання).

Щоб зрозуміти, як змінювалися джерела CO₂ в земній атмосфері під час крейдово-палеогенового вимирання, вчені також виміряли співвідношення ізотопів вуглецю. Результати наукової роботи опубліковані в журналі Science Advances.

Нагадаємо, лігніти є викопним матеріалом, що зберігає залишки органіки та біомаркери (так звані brGDGT-ліпіди). Саме з їхньою допомогою вчені можуть оцінити температуру повітря в цікавий період.

Аналіз відкладень показав, що протягом останніх 100 тисяч років крейдового періоду температура в досліджуваних областях поступово підвищувалася на 3 °C. Ця тенденція, ймовірно, пов'язана з тривалими викидами CO₂ від вивержень Деканських траппів, однак приблизно за 30 тисяч років до катастрофи відбулося різке похолодання на 2-5 °C, яке тривало менше 10 тисяч років.

За часом подія збігається з «піком» вулканізму в Індії, коли в атмосферу потрапило велике кількість сірки. Остання під час інтенсивних вивержень може перетворюватися на сульфатні аерозолі, що відбивають сонячне світло й викликають тимчасові похолодання.

Раптове зниження температури, однак, не збіглося з масовим вимиранням і, як вважають автори наукової роботи, сталося раніше на кілька тисяч років. У статті також зазначається, що вулканічне похолодання навряд чи було «головним винуватцем» зникнення нептахових динозаврів та багатьох інших організмів: коли температура знову повернулася до попередніх значень, життя продовжувало розвиватися до падіння астероїда.

Хоча ці нові дані не спростовують вплив вивержень Деканського троппа на масове вимирання, вони демонструють, що вирішальним фактором короткочасне похолодання не стало. Більше того, такі нетривалі кліматичні стрибки могли відбуватися і раніше, хоча «піймати» їх за геологічними записами важко.

Вчені мають намір вивчити більш протяжні пласти лігнітів, щоб відстежити всі етапи кліматичної історії кінця крейдового періоду та зрозуміти, яке вплив на давні екосистеми мало зміну температур.