Сергій Рудковський: «Кадрова політика бізнесу та нова реальність»

Роль людини та перегляд кадрової політики

Традиційно у довоєнний час український бізнес був зосереджений на консолідації, тому у нас було багато вертикально-інтегрованих холдингів. Корпорації залучають найбільшу кількість талантів, але в такому корпоративному середовищі роль людини часто обмежена. Це мляве, в’язке, бюрократичне середовище, де ініціатива оцінюється крізь призму інтересів корпорації, а іноді навіть з точки зору інтересів центрів впливу в цій корпорації.

Такий корпоративний характер ринку праці, плюс глибокі радянські культурні коди, створили такий специфічний характер взаємин роботодавця з працівниками, де чітко простежується ієрархія, де при дуже тісному контакті можна навіть розгледіти касти. У великих корпораціях, переважно, підхід до персоналу базується на догмах: «незамінних – немає», «люди – це ресурси, які можуть давати прибуток».

З одного боку, малому та середньому бізнесу важко конкурувати з корпораціями за найкращі уми, з іншого боку, талановиті фахівці, які шукають самореалізації, самі часто обирають шляхи великого бізнесу, а не сфери, де застосування їх талантів та ініціатив заохочується.

Якщо ми візьмемо взаємовідносини роботодавця й персоналу у малому та середньому бізнесі, ми побачимо, що МСБ дає людині більше можливостей для ініціативи, більше взаємодії з менеджером, який приймає рішення, та близькість до «важеля».

У таких організаціях важлива репутація, довіра та тривалий термін взаємодії. Саме в малому та середньому бізнесі люди – це не просто ресурси, це цінність бізнесу.

Ця нова філософія кадрової політики, яка враховує потреби, амбіції та можливості кожного працівника, допомагає підтримувати вищий рівень мотивації співробітників, задоволеність роботою та відданістю компанії, що, своєю чергою, також сприяє підвищенню ефективності.

Малий та середній бізнес, як ключові гравці економіки

Малий та середній бізнес – двигуни більшості економік Західної Європи. Вони створюють робочі місця, стимулюють економіку та забезпечують розвиток на місцевому рівні. Для післявоєнної України роль малого та середнього бізнесу значно збільшиться.

Якщо взяти приклад Польщі, де переважає малий та середній бізнес, роль людини в бізнесі значно вища, ніж в Україні. Малі та середні підприємства будуються у тому числі й на репутації, довірі, історії довгострокової взаємодії, там роль особи-співробітника стає більш значущою, а професійна реалізація персоналу в таких системах є більш імовірною й комфортнішою, ніж у корпоративній системі.

Український малий та середній бізнес також має великий потенціал, щоб стати платформою для розвитку та реалізації індивідуальних потенціалів працівників. Щоб реалізувати цей потенціал, необхідна трансформація кадрової політики, завдяки якій стане можливим залучення та розвиток талановитих фахівців. Цього можна досягти, створивши сприятливі умови для роботи, надаючи можливості для навчання, розробки та підтримки інноваційних ідей.

Шляхи трансформації

Після війни Україна має унікальну можливість переглянути та трансформувати свою кадрову політику. Враховуючи цінність людей та підтримку малого та середнього бізнесу, країна може досягти стабільного економічного зростання та розвитку.

Однак важливо підкреслити, що ментальна підтримка, персональний підхід та гуманізм у бізнесі повинні стати рушійними силами не лише для внутрішнього розвитку компаній, а й для відновлення країни в цілому. Сюди входить не лише зміни в кадровій політиці, але й зміни в суспільстві як такому.

Для трансформації кадрової політики після війни потрібно запровадити ряд стратегій:

• Переоцінка цінності особистості

Компанії повинні переглянути підходи до кадрової політики та почати сприймати своїх людей як цінність.

• Освіта та розвиток

Надання можливостей для навчання та розвитку працівників допоможе їм реалізувати свій потенціал.

• Підтримка інновацій

Сприяння інноваціям та ідеям працівників, надаватиме їм можливісті зробити свій внесок у розвиток компанії.

• Залучення талантів

Залучаючи талановитих фахівців, давати їм можливість розвиватися відповідно до свого потенціалу.

Українці більше не будуть тими, ким були до війни

У передвоєнні роки світовий тренд взаємодії роботодавця та співробітників за принципом win-win набирав обертів й в Україні. Це, безумовно, відбивалося на ринку праці, але війна змінила цілу низку поведінкових патернів українців.

Перше, що змінилося, – це страх перед змінами. Українці змінили місце проживання, лишилися без роботи, знайшли нову роботу, знайшли нову країну. Почали працювати за тих умов, які раніше вважали неприпустимими. Живучі в небезпеці та невідомості, ми втратили глибинний, архаїчний страх.

І сьогодні ми спостерігаємо нових вільних людей на ринку праці. На тлі жахів війни, зник страх змін і це, швидше за все, стане елементом коду нації. Українці стали спокійнішими, більш відкрито йтимуть до змін, вже не бояться змінити свою долю, своє життя. Війна змусила людей переглянути свої цінності та свої страхи перед змінами. Ми стали сміливішими.

Другий важливий момент – це розвіювання міфу про те, що Україна не здатна конкурувати на світовій арені технологій. Він роками нав’язувався нації ззовні – міф про якусь відсталість, аграрність, неможливість осягнути світові технологічні новації.

Насамперед ЗСУ зламали цей міф. Наші солдати на передовій працюють із високотехнологічним озброєнням, і, певен, невдовзі українські пілоти літатимуть на F-16 та покажуть видатну майстерність. Це доводить усьому світу, але насамперед нам самим, що українці можуть працювати з новітніми технологіями, найскладнішою технікою, часто удосконалюючи її. Ця глибинна, тектонічна зміна показує, що сьогодні українці повністю інтегровані у світову сферу технологій й жодної різниці між західноєвропейським солдатом, офіцером НАТО та українським військовим – не простежується.

Третій чинник – це подолання комплексу меншовартості. Багато біженців до Європи зіткнулися з різницею в культурі та обслуговуванні, познайомилися з особливостями європейської сфери послуг та усвідомили те, наскільки добре організованими є багато систем в Україні. Це дозволило українцям оцінити та усвідомити найвищий рівень сервісу та якості послуг в Україні. Ми дізналися, що навіть після відвідин інших країн, багатьом хочеться повернутися та користуватися українськими послугами та купувати українські товари товарами.

Побувавши в буд маркетах США всім дуже хочеться повернутися до улюбленого «Епіцентру», де з тобою буде нескінченно ввічливо та ретельно працювати консультант, пояснюючи усі нюанси та фахово продавати тобі той чи інший товар. Проїхавшись європейськими заправками, всім дуже хочеться повернутися до дуже гарної їжі, дуже хорошого сервісу на WOG та OKKO. Здобувши досвід обслуговування в європейських банках, оформивши 10 000 паперів, усім українцям дуже хочеться назад – скористатися своєю Дією чи Monobank.

Всі ці зміни, які ми осягли за час війни, говорять про нову свободу та відкритість до змін на ринку праці України. Після Перемоги ми побачимо нових українців, тепер люди готові до нових ініціатив та більш впевнені у своїх силах. Ці зміни впливають на кадрову політику та ринок праці як ніколи раніше, і в цьому контексті вони дозволяють українським компаніям залучати та розвивати кращі кадри.

Повернути українців додому та залучити трудових мігрантів

Проте навіть за такої усвідомленості цінності України не для всіх вимушених переселенців цих факторів достатньо для повернення на Батьківщину. Цього буде недостатньо й для залучення робочої сили з-за кордону, щоб відновити країну після війни. Україні потрібний тренд на трудову міграцію, який буде створений привабливими умовами для роботи.

Важливо враховувати, що наші земляки, які залишили Україну, мають свої мотиви та очікування. Тому держава має розглядати їх як найвищу цінність та надавати переваги українським працівникам, які розглядають можливість повернення додому.

Створення спеціальних програм та стимулів для повернення працюючих за кордоном українців, можуть включати фінансові пільги, сприяння при працевлаштуванні, підтримку в питаннях соціального забезпечення. Однак найважливішим стимулом має стати переконлива аргументація, що немає кращої долі, ніж на Батьківщині. Держава має створити програми, які покажуть, що Україна – це не лише рідний менталітет та ностальгія, а й місце, де їхні зусилля та таланти можуть справді розкритися.

Такі зміни в українському суспільстві та ринку праці дають нам унікальну можливість для розвитку та зростання. Це також формує філософію, що кожна людина – це не просто ресурс, а цінність, що здатна змінити майбутнє країни.

Ми готові до змін і ці зміни – це наша нова реальність.